10 як інакше називається комсомольська площа. Комсомольська площа

Можливо, немає в Москві іншої такої площі, яка бачить стільки пасажирів із різних куточків Росії, як Комсомольська. Три вокзали, що зустрічають поїзди з Північної столиці, з берегів Тихого океану та Середньої Азії, стали одним із головних логістичних центрів Москви. У цьому ансамбль зберіг архітектурну стрункість. Що було на місці площі до появи трьох вокзалів і як вона перетворювалася на найважливіший транспортний вузол столиці, читайте у черговому із серії матеріалів «Йоду» про історію столичних площ.

ПОЛЕ НА МІСЦІ ВОКЗАЛІВ

До XIX століття нинішня площа трьох вокзалів була відома, перш за все, величезним ставком, що дорівнює площі московського Кремля. Ставок, утворений від струмка Ольховець, називали спочатку Великим, потім Червоним. Поруч із ним було велике поле, що відокремлювало село Червоне від московських околиць. З нього виднілися Ново-Олексіївський монастир та вежа колійного палацу царя Олексія Михайловича. Вежу по-татарськи називали «каланчою». Звідси і з'явилася назва майбутньої площі – Каланчевська.

Інша версія походження назви стосується святкування Петром I тут закінчення Азовського походу. Під час них було збудовано вежі-каланчі, які штурмували солдати, відтворюючи реальні бої. Перший російський імператор використовував Червоний став і поле для урочистостей неодноразово.

На місці Комсомольської (до 1933 року - Каланчевської) площі були поля, а трохи далі на північ розташовувався Червоний ставок

Тут же проходила старовинна Строминська дорога, що змінювала з часом назви, але не напрямок. Нею через село Строминь на межі сучасних Московської та Володимирської областей можна доїхати до Суздаля, Володимира та Юр'єва-Польського. На захід від ставка з кінця XVII століття розташовувалися артилерійські склади, що вибухнули 1812 року. А навколо них – поле з болотами.

Денис Ромодін

МОСКВОВІД

Довгий час цей простір перебував у царському відомстві, був забудований до 1840-х років і був неподалік центру. Поруч була М'ясницька вулиця – одна з основних торгових магістралей. Можливо, логічніше було б підвести залізницю до нинішньої Білоруської площі, але тоді вже було збудовано Петровський парк, інші забудовані території.

Саме таке безлюдне місце за межами міста і було зручне для будівництва залізничних вокзалів.

БУДІВНИЦТВО ПЕТЕРБУРГСЬКОГО ВОКЗАЛУ

У середині XIX століття стало ясно, що Росія з її територією має розвивати залізничний транспорт. Перша «залізка» була пущена між Петербургом та Царським селом, але великого транспортного значення не мала. Справжнім прогресом мала стати траса між двома столицями - Москвою і Петербургом. Виникло кілька пропозицій та проектів. У результаті 1842 року почалося будівництво під керівництвом Павла Мельникова і Миколи Крафта. Раніше вони особисто вивчали досвід західних країн та США. Шлях вийшов майже прямий, без заїзду до Великого Новгорода, що було в одному з планів.

Майбутній міністр шляхів повідомлень Мельников доводив необхідність у залізниці з економічного погляду. Цей шлях був би коротшим і швидшим, ніж водний або сухопутний. Витрати на дорогу окупилися досить швидко. Допомогли б вони і запобігти можливому голоду в Москві або Петербурзі, доставити війська.

Нарешті, 1 листопада 1851 року рух дорогою відкрився. Наступного ранку, майже через 22 години шляху, поїзд із шістьма вагонами і 180 пасажирами прибув до Москви. Вагони для поїздів виготовили на Олександрівському заводі. Пасажири вийшли на перон вокзалу, будинок якого спроектували архітектори К. А. Тон та Р. А. Желязевич. Воно було братом-близнюком вокзалу в Петербурзі, тому могли відразу не зрозуміти, чи вони виїхали з Північної столиці.

У 1855 році Петербурзький вокзал у Москві перейменовують на Миколаївський, тому що так стала називатися залізниця між двох столиць, на честь імператора Миколи I. Це перше перейменування вокзалів на Каланчівці, яких буде ще багато.

У ті ж роки на захід від колій будуються будівлі митниці. Вона пропишеться на Каланчівці так само ґрунтовно, як і вокзали.

БУДІВНИЦТВО ЩЕ ДВОХ ВОКЗАЛІВ

В 1858 група купців, серед яких був відомий Іван Мамонтов, з ініціативи професора-математика МДУ Федора Чижова починає організацію будівництва нової дороги на північ. На відміну від петербурзької, ця стала приватною. Вона мала з'єднати Москву з Сергієвим Посадом. Мотиви будівельників – у майбутньому прибутку. Мамонтов перед рішенням увійти до проекту особисто підраховував, наскільки затребуваною буде дорога.

Спогади Сави Івановича Мамонтова

Коли жили на 1-ій Міщанській, то, якщо він (прим. Іван Мамонтов) вільний, стояв біля вікна і вважав: скільки возів проїжджало до Трійці, скільки повертається назад, скільки йде паломників, скільки вантажу везуть. А коли змінили квартиру, то виїжджав за місто сам чи з кимось із синів і там знову вважав паломників, що їдуть і йдуть до Трійці та від Трійці. Ці спостереження підтвердили його наміри – побудувати залізницю до Трійці.

Біля Першої Міщанської спочатку й хотіли збудувати глухий кут з вокзалом. Але Московський університет вирішив не віддавати під це свої землі із ботанічним садом. Тому 18 серпня 1862 року дорогу та вокзал роботи досвідчених архітекторів Романа Кузьміна та Смарагда Шустова урочисто відкрили та освятили на Каланчівці. Щоправда, митрополит Московський і Коломенський Філарет, який освячував її, був критичний - адже подорож пішки до лаври вважалася схожа на очищувальний подвиг. Крім православного центру, по дорозі спочатку можна було доїхати до станцій Митищі, Пушкінська, Талицька та Хотьків.

По сусідству в ці роки реалізується ще один проект залізниці - до Рязані. Першу її ділянку відкриють у 1862 році, але без кам'яного московського вокзалу. Він відчинить свої двері у 1864 році. Будинок Рязанського вокзалу (оскільки про дорогу до Казані мови поки що не було) проекту архітектора М.Ю. Левестам було маленьким. Незрівнянно з тим шляхом, який вокзал прийняв у XX столітті – Транссибірській магістралі.

В 1870 Троїцький вокзал став Ярославським, а через 27 років його потрясла велика аварія. Пасажирський склад врізався в глухий кут під дахом вокзалу. Причиною стала відмова гальм. В результаті НП отримали поранення кілька людей, але не було жодного загиблого.

"Московські відомості"

Потяг прямував у складі 13 вагонів, забезпечених автогальмами Вестінгауза, які з невідомої причини на даний момент не діяли. Тоді машиніст почав давати тривожні свистки для поїздної прислуги, щоб пустити в хід ручні гальма, що ними було виконано. Але оскільки це було надто пізно, вже наприкінці платформи вокзалу, то втримати поїзд не було жодної можливості - він з силою вдарився в порожній багажний вагон, що стояв наприкінці колії, біля відбійного бруса. Причому паровоз увійшов до нього наполовину і зруйнував завзятий брус, укріплений досить міцно на кількох рейках. Потім вся ця маса прямувала через дерев'яний перехід у будівлю пасажирського вокзалу і вдарилася у віконну палітурку. Багажним вагоном було розбито стіну вокзалу до стелі в приміщенні контори, де, на щастя, нікого не було в цей час. Наступні за паровозом вагони стали напирати, багажний вагон видерся на тендер, який ударив об стіну будівлі Правління дороги.

ПЕРЕБУДОВА ВОКЗАЛІВ

На початку XX століття через зростання навантаження постало питання про розбудову Ярославського вокзалу. Зайнявся цим архітектор Федір Шехтель. До 1904 з'явився знайомий нам фасад будівлі з баштами. Над головним входом повісили герби тих регіонів, які з'єднувала на той момент дорога – московський Георгій Побідоносець, ярославський ведмідь із сокирою та архангельський Михайло Архангел. Усередині - картини Костянтина Коровіна та барельєфи про російську північ: риболовлю, північне сяйво, олені, моржі.

У цей час Каланчевська вже була великим транспортним вузлом. 1906 року тут пустили трамваї, які ходять досі. У перші роки вони ходили шістьма маршрутами, зараз - чотирма.

Фото:

Вокзали стають центром багатьох суспільних подій, пов'язаних із приїздом або від'їздом відомих персон, живих та померлих. Так, у 1910 році тут зустрічали та проводжали тіло актриси та прихильниці революціонерів Віри Комісаржевської. Воно було відправлене до Олександро-Невської лаври з Ташкента, де померла актриса.

"Новий час"

Сьогодні прибуло Москву тіло В.Ф. Комісаржевської. Величезний натовп, у якому переважала молодь, що учня, чекала прибуття поїзда на Казанському вокзалі. Завдяки вжитим заходам як на площі, так і на вокзалах зустріч і проводи пройшли в зразковому порядку. […] На Казанському вокзалі була відслужена коротка літія, а потім молодь, що розпоряджалася всією церемонією, підняла труну і понесла її на руках через площу на Миколаївський вокзал […] На всьому шляху від Казанського до Миколаївського вокзалу студентський хор співав вічну пам'ять і «Святий Боже». Коли труну було поставлено в жалобний вагон, було здійснено урочисту панахиду, потім депутації покладали вінки.

У грудні 1905 року біля Миколаївського вокзалу розташувалися війська з п'ятьма гарматами та кулеметами. Вони не допустили захоплення вокзалу революційними робітниками-залізничниками, які змогли зайняти Казанський та Ярославський вокзали.

Перший вокзальний телефон був у 1906 році встановлений шведсько-датським телефонним товариством на Казанському вокзалі. Для з'єднання з телефонною станцією потрібно було опустити монетку. Це вже пристрій, що йде для нас в історію, але досить звичне. На відміну, наприклад, від портретів транспортних злодіїв та розбійників, які на трьох вокзалах проводжали пасажирів. Або від традиції постійного життя начальників вокзалу у самій будівлі.

До початку Першої світової війни транспортний вузол планували масштабно перебудувати. За проектом Олексія Щусєва в 1912 році на захід від площі побудували віадук, що діє і в наші дні. По ньому проходять шляхи, що з'єднують Петербурзький напрямок, Білоруське та Ризьке з Курським вокзалом. Потім почалася розбудова Казанського вокзалу, яка триватиме понад 20 років. Старий будинок не витримував потоку пасажирів навіть при збільшенні залів на два роки раніше.

Кінохроніка Дзиги Вертова «Кіно-тиждень», червень 1918:

До речі, великий Червоний став закопали у 1911 році. У наші дні про нього нагадує лише Червонорудний глухий кут. Топоніміка залишилася і за Червоним селом – назва станції метро та кілька вулиць та провулків.

Газета «Рання ранок»

За отриманими в Москві повідомленнями, будівельна комісія вже внесла на обговорення інженерної ради при міністерстві шляхів сполучення проект будівництва нового Миколаївського вокзалу в Москві. Ціна всієї споруди обчислена в 3 мільйони рублів. Двір, що є при існуючому вокзалі, буде повністю знищений і злитий з Каланчевською площею, що дасть можливість влаштувати під'їзд з трьох сторін. Права частина будівлі буде повністю ізольована та відокремлена під заміський рух. Між іншим, проектується також влаштувати підземний хід для пішоходів, що сполучає між собою Миколаївський, Казанський та Ярославський вокзали.

У 1917-1918 роках Миколаївський вокзал став особливо важливим політико-стратегічним пунктом. Під час зіткнень у жовтні 1917 його взяли під контроль прихильники більшовиків, у березні 1918 сюди приїхали потяги з евакуйованим з Петрограда урядом, привезши з собою московський статус для Москви та нові іменування для Каланчівки.

БУДІВНИЦТВО БУДИНКУ ЗАЛІЗНИЧНИКА ТА НОВОГО КАЗАНСЬКОГО ВОКЗАЛУ

За влади більшовиків «Миколаївської» залізниця називатися не могла. Руки до перейменування сягають 1923 року. Розпорядженням Фелікса Дзержинського, який очолював тоді Народний комісаріат шляхів Української РСР, дорога і вокзал стають «Жовтневими». «Ленінградським» він стане 1937 року.

Ільф та Петров

«МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ЇХАТИ»

Сидячи на ліжку, він усміхається. Він сповнений рішучості, він сміливий і заповзятливий, зараз йому сам чорт не брат. Пасажир – це звучить гордо та надзвичайно!

А подивитися на нього місяці через два, коли він боягузливим риссю перетинає Каланчевську площу, прагнучи Рязанського вокзалу. Чи це гордий орел, якому сам чорт не брат!

Він до нудоти обережний. На вокзал пасажир вдається за дві години до відходу поїзда, хоча у світовій практиці не було нагоди, щоб поїзд пішов раніше. […]

На вокзалі він до всіх ставиться з упередженням. Залізничного начальства він боїться, а решта людей підозрює. Він переконаний, що касир дав йому неправильний квиток, що носій втече з речами, що станційний годинник брешуть і що його самого сплутає з поїзним злодієм і перед самим від'їздом затримають.

У 1927 році за проектом архітектора Щусєва на схід від Казанського вокзалу було збудовано Центральний будинок залізничників. Клуб і концертний зал, за однією з версій, почали будувати коштом купця Миколи Стахєєва, спійманого в 1918 році ОГПУ. По угоді з органами він дав свої коштовності за свободу.

Варто зазначити, що саму будівлю заклали в 1925 році, а у купця була дача в Алушті, яку після націоналізації віддали під клуб залізничників. Але історія про коштовності Стахєєва була надрукована в газеті «Гудок», де працювали Ільф і Петров, які, можливо, пізніше переказали її на сторінках «12 стільців».

Ільф та Петров

"12 СТІЛЬЦІВ"

Де ж коштовності? - закричав ватажок.
- Де, де, - передражнив старий. - Тут, солдатику, міркування треба мати. Ось вони!
– Де? Де?
- Та ось вони! - закричав рум'яний старий, радіючи зробленому ефекту. - Ось вони! Окуляри протріть! Клуб на них збудували, солдатику! Бачиш? Ось він, клуб! Парове опалення, шахи з годинником, буфет, театр, у калошах не пускають. […]

Діаманти перетворилися на суцільні фасадні стекла та залізобетонні перекриття, прохолодні гімнастичні зали були зроблені з перлів. Алмазна діадема перетворилася на театральний зал з крутиться сценою, рубінові підвіски розрослися в цілі люстри, золоті зміїні браслетки зі смарагдами обернулися чудовою бібліотекою, а фермуар перетворився на дитячі ясла, планерну майстерню, шаховий клуб і.

Основну частину довгобуду нового будинку Казанського вокзалу було закінчено 1926 року. П'ятьма роками раніше згоріла його дерев'яна будівля. Зазначимо, що у ці роки на Каланчівці оселилася швейна фабрика «Більшевичка». Її, щоправда, із самої площі видно погано. Будівля колишньої чаеразвесочной фабрики Перлових на вулиці Каланчевській знаходиться за віадуком.

Будівля Казанського вокзалу набула сучасного вигляду із закінченням оздоблення в 1940 році: вежі, головна з яких квадратна, великий годинник, великий дах дебаркадера, який продовжує приймати поїзди. Щусєв створив вигляд не лише надземних будов площі, а й підземних – станції метро кільцевої лінії.

Денис Ромодін

МОСКВОВІД

У тридцяті роки за новим генпланом Москви планували знести всі ці три вокзали і поза них побудувати один центральний величезний вокзал, куди перевели б напрямки і з Курського вокзалу, і з Савеловського, з Ризького вокзалів. Навіть у 70-ті роки існували плани збудувати єдиний вокзал - щоправда, у 70-ті старі будівлі планували зберегти.

СТАНЦІЯ МЕТРО ПЕРШОЇ ЛІНІЇ

Через три вокзали пройшла перша лінія московського метрополітену. Тут вона, йдучи від Сокільників, перетинала кордон густонаселених районів міста. Під час будівництва 1932 року площу вирішили перейменувати на «Комсомольську» на честь комсомольців-метробудівців та майбутнього 15-річчя ВЛКСМ.

Площу заради метро перекопували. Будівництво вели відкритим способом, і ускладнювалося воно не тільки традиційними для Москви плавунами, а й проводами з кабелями, що встигли проповзти під землею в цьому місці. На місці колишнього Червоного ставка виросло перше електродепо для метрополітену. Через складний ґрунт фундамент зробили суцільним з бетону, викачуючи воду насосами.

Станцію метро «Каланчевською площею» називали ще 1934 року, але відкрилася вона у 1935 році як «Комсомольська». Пасажирам одразу ж кидалася у вічі незвичайна конструкція підземного залу, проект групи архітекторів: другим ярусом з обох боків йшли пішохідні галереї. За задумом, вони мали відтягнути частину людського потоку. Оформлення станції було «комсомольське» - у червоних кольорах, з прикрасою з плиткових панно про партійну молодь та метробудівців. На землі тим часом площа повністю закатали в асфальт.

Війна загальмувала плани щодо розбудови Москви. Під час Великої Вітчизняної Казанською залізницею можна було вирушити в тимчасову другу столицю країни Куйбишев (Самару), Сибір, Середню Азію. З вокзалом пов'язана таємнича легенда про Сталіна, який чи приїжджав сюди, щоб сісти в поїзд і покинути столицю в жовтні 1941 року, чи ні. Але насправді евакуація підприємств та населення тоді не проводилася через міські вокзали. Головними точками для цього були станції Москва-Товарна (у Мар'яному гаю), Миколаївка (поряд з нею) та Мітьково (на північному сході від Комсомольської).

НОВА «КАЛАНЧА»

Після війни у ​​Москві продовжили втілювати плани створення нових радянських «храмів». Одним із них стала висотка на Комсомольській площі, іншим – станція метро кільцевої лінії.

Кільцева «Комсомольська» глибокого закладання відкрилася 1952 року. Її центральна зала стала найбільшою серед усіх колонних станцій. Але вражаюче і оформлення. На стелі 8 великих мозаїчних панно на тему великих перемог. Невський, Донський, Мінін, Пожарський, Суворов, Кутузов, солдати біля рейхстагу та Сталін. Останнього на двох полотнах прибрали 1963 року. Виступаючого на тлі Кремля Леніна замість Сталіна, що вручає прапор, мостив у мозаїку особисто автор картин художник Павло Корін. Склепіння інших залів також оформлені у військовому ампірному стилі.

Біля станції метро «Комсомольська», 1969 Фото: Наум Грановський / ТАРС

Висотка ж була побудована другою з черги московських хмарочосів, але виявилася найнижчою – 136 метрів або 17 поверхів. Будинки оформили у стилі московського бароко, поєднуючи суворі форми з елементами російської архітектури.

Відкрилася у висотці 1954 року готель «Ленінградський». Усередині - багаті інтер'єри у давньоруському стилі, барельєфи із зображенням Олександра Невського та Дмитра Донського. Говорять, що вперше в СРСР тут санвузли зробили для кожного окремого готельного номера. Оздоблення та сама будівля проекту архітекторів Леоніда Полякова та Олександра Борецького було одним із об'єктів критики за невиправдане подорожчання будівництва та декоративні надмірності. Через це їх навіть позбавили Сталінської премії.

«Про влаштування надмірностей у проектуванні та будівництві»

Великі надмірності були допущені під час проектування будівництва висотних будинків. Так, наприклад, на будівництво готелю «Ленінградський» на 354 номери на Каланчевській площі в м. Москві (архітектори Поляків та Борецький) витрачено стільки ж коштів, скільки знадобилося б на будівництво економічно запроектованого готелю на 1000 номерів. Площа номерів цього готелю становить лише 22 відсотки загальної площі. У внутрішній обробці приміщень допущена надмірна, нічим не виправдана розкіш (позолота та розпис стель, карнизів, дорогі панелі та цінні породи дерева, декоративні позолочені грати тощо). Експлуатаційні витрати на утримання одного місця у цьому готелі у півтора рази перевищують аналогічні витрати по готелі «Москва».

Денис Ромодін

МОСКВОВІД

Готель мав композиційно поєднувати казенний класицизм з елементами російського стилю архітектора Тона, північний модерн Шехтеля та щусівське російське зарочтя. Так постала сталінська висотка з елементами наришкінського бароко.

Крім готельного комплексу на площу мав виходити величезний Новокірівський проспект. Ідея Новокирівського проспекту згасла у 60-ті роки. Вулицю Маші Пориваєвої, колишню Домніковську вулицю, проклали виключно для будівництва комплексу адміністративних будівель. Сама Домниківка здебільшого була забудована дерев'яними будинками. У роки активного будівництва житлових будівель район розселили та повністю реконструювали.

Колишні головні архітектори м. Москви тт. Чечулін і Власов не тільки не вели належної боротьби з марнотратством державних коштів при проектуванні та будівництві, а й самі допускали в проектах надмірності.

1965 Фото: РІА Новини

ЦЕНТР ІНФОРМАЦІЇ ТА УНІВЕРМАГ

У 1970-х перебудовується Ленінградський вокзал. Якщо раніше поїзди двома шляхами в'їжджали в будівлю, то тепер вони всі стали зупинятися перед дахом, або дебаркадером. За рахунок цього розширили головну залу, встановивши там погруддя Леніну за прикладом Московського вокзалу в Ленінграді.

1976 Фото: ТАРС

У ті ж роки радикально змінюється зовнішній вигляд району на південний захід від Каланчівки, так звана Домниківка. Під знесення потрапляють кілька кварталів, а вулиця Маші Париваєвої (імені загиблої партизанки) за розмірами стає проспектом. На ній у 1980-х зводять комплекс міжнародних банків, а згодом вулиця зливається з проспектом Сахарова (до 1990 року - Новокировський). Причому де її кінець, де початок проспекту, зрозуміти складно - кордон дуже умовна.

Будівництво універмагу "Московський", 1979Фото: ТАРС

Центр обробки інформації залізниць у 1980 році розмістили у побудованому 20-поверховому коричневому будинку на Червонорудній вулиці. Облицьоване листами анодованого алюмінію воно стало височіти на східній панорамі площі.

У 1983 році Комсомольська обзаводиться торговою «меккою» для приїжджих та проїжджих – універмагом «Московський». Його чотириповерхову широку будівлю звели на схід від Будинку залізничників. За часів дефіциту пасажирам гостям столиці можна було не віддалятися від вокзалів, щоби спробувати купити заповітний товар.

Денис Ромодін

МОСКВОВІД

У 30-ті роки виникла ідея будівництва нового універмагу. На Комсомольську площу мали перекласти ГУМ, оскільки у старому будинку ГУМу планували влаштувати музей Леніна. Універмаг «Московський» мав стати цією новою будівлею ГУМу. 1983 року «Московський» відкрили просто як універмаг. Проект неодноразово перекроювався, в результаті планування будівлі вийшло незручним. Магазин мав стати місцем, куди вирушили б за покупками люди, які приїхали до Москви, або, навпаки, скоротити час перед поїздом.

Дивно, що будівлю проектувала організація, яка не спеціалізувалася на універмагах – архітектор Розанов проектував великі адміністративні комплекси, будинки обкомів у Тулі та Калузі. Це позначилося і на нетиповому для універмагу зовнішньому вигляді будівлі, і на внутрішньому плануванні. Там величезна кількість різнорівневих залів, невеликий крок колон у торгових залах. Дуже дивна будівля.

На розбудову торгівля з державних магазинів переходила на вулицю. Намети та кіоски встановлювалися біля вокзалів, утворюючи невеликі ринки. Нові часи характеризувались і відкриттям казино в готелі «Ленінградський» - спочатку лише для іноземців (місцеві пробиралися туди потай). Воно стало одним із перших легальних повоєнних гральних будинків у Москві під назвою «Модерн Геймс».

СУЧАСНІ БЕЗДОМНІ І КРИМІНАЛ

У час обов'язковим атрибутом московських вокзалів стали бездомні. На площі трьох вокзалів їх було багато. Вони зустрічали та проводжали пасажирів, лякали їх ночами, потоваришували з міліцією. У нульових з повінью Москви мігрантами із Середньої Азії національне забарвлення нелегальних «жителів» Комсомольської стало різноманітнішим. А на станціях метро до кишенькових злодіїв і жебраків додалися продавці незаконного товару. Своєрідна біржа утворилася у залах «Комсомольської» з торгівлею та передачею документів, наркотиків, обміном грошей. У «працівників» біржі є свої розпізнавальні знаки, манера спілкування та «дах». Кажуть, що біржа закривається не лише на ніч, а й коли на станції чергують «немісцеві» поліцейські чи приїжджають футбольні фанати. Останні іноді турбують три вокзали шумом та сутичками.

Приблизно те саме очікується і в Москві. Склад із Кім Чен Іром та більш ніж сотнею супроводжуючих має прибути на Ярославський вокзал близько 21.40. Але підступи до нього планується закрити посиленими нарядами міліції вже близько 19.00. Щогодини правоохоронці мають робити обходи платформ і залів у пошуках можливих вибухових пристроїв (до речі, вже сьогодні вранці його тут шукали після дзвінка аноніма, але так і не знайшли), а перед самим прибуттям поїзда вся територія ще раз буде перевірена кінологами із собаками. Через це аж до 22.45 на вокзалі доведеться скасувати 13 електричок, які прямують до Олександрова, Сергієвого Посаду, Моніно та інших населених пунктів. Приїзд легендарного сина Кім Ір Сена може не позначитися тільки на розкладі поїздів далекого прямування, хоча і їх можуть затримати.

Через загрозу тероризму, криміналу та посилення контролю над пасажирами у 2003 році під Казанським вокзалом закривають перехід, що сполучав перон із площею та Новорязанською вулицею. Його довжина становила майже півкілометра. Кажуть, що ліквідували, заливши бетоном та важливий стратегічний об'єкт – бункер під площею.

У «нульових» зазнав реконструкції готель «Ленінградський». У ній замінили майже всі начинки. Вона відкрилася наново в 2008 році, здебільшого вже належить мережі готелів «Хілтон». Нова назва – «Hilton Moscow Ленінградська».

Михайло Блінкін

З роками змінювався вигляд площі, який був відверто поганий. За останні роки її привели до ладу. Околиці Казанського вокзалу були жахливі. Сьогодні Комсомольська площа порівняно з тим, що було років 10–15 тому, стала трохи цивілізованішою, це факт. Навколо вокзалів більш-менш упорядкований режим паркування. Замість якогось брудного караван-сараю, ось цього проїзду, що виходить на Новорязанську вулицю, він цивілізувався. Все, чого можна було досягти організаційними, планувальними заходами, вкладеннями у благоустрій - це було зроблено.

Кардинальне рішення тут – спорудження віддалених вокзалів. Треба розуміти: згідно з транспортною соціологією, дуже небагатьом людям, які прибули на Комсомольську площу, треба одразу потрапити до центру Москви. Наразі перевалочним пунктом стає велика площа у самому центрі міста. Наразі обговорюється (поки що на рівні експертів) питання про винесення вокзалів ближче до МКАД. Швидше за все, рано чи пізно Москві доведеться це зробити. Величезна кількість людей: кому потрібно в Мітіно, кому - в Нарофомінськ, кому взагалі в Балашиху. Ми всіх їх у центр привезли – чи це добре? Навряд чи.

Є такий поїзд - Брюссель-Лондон або Париж-Лондон, він приходить прямо до центру Лондона. Але там переважна більшість пасажирів - це туристи. Наші пасажири поїздів далекого прямування – не туристичний транзит. Це побут, це соціальні зв'язки, це зовсім інше.

НОВІ ПАМ'ЯТНИКИ

Комсомольська площа в новій Росії уникла. "Каланчевська" не повернулася, а вокзал залишився Ленінградським. Але ж без Леніна. При ремонті будівлі у 2008-2013 роках погруддя Ілліча прибрали з великої зали. І не повернули, перевізши до Музею московської залізниці. Тепер на його місці прохід на другий поверх, а напис про Леніна, який красувався на тлі погруддя, замінено на «Ласкаво просимо до Москви!». Інша монументальна зміна поряд з Ленінградським – фонтан 2011 року на схід від вокзалу зі скульптурою Георгія Побідоносця.

Ідеологічно незавершеною виглядає переробка Ярославського вокзалу. 2002 року в ньому відкрили каплицю Сергія Радонезького. Але при подальших реконструкціях з даху, де знаходиться кований гребінець, не забрали серп і молот, а над головним входом залишили герб СРСР.

На площі трьох вокзалів у 2003 році відкрили пам'ятник роботи Салавата Щербакова першому міністру шляхів сполучення Павлу Мельникову, який вже згадувався нами. Через 10 років поруч, біля Казанського вокзалу, поставили скульптурну композицію того ж Щербакова творцям російських залізниць: Миколі I, інженерам батькові та сину Черепановим, Францу фон Герстнеру, міністрам шляхів сполучення Михайлу Хілкову, Сергію Вітте та Мельникову.

Тим самим площа через 150 років знайшла зображення людей, які її прославили.

Комсомольська площа – це назва частини міста. Такі об'єкти розташовані на територіях населених пунктів держав, які входили до складу колишнього СРСР. Багато хто з них досі має таку назву - Комсомольська площа. Деякі після розпаду Союзу було перейменовано.

Москва, Комсомольська площа. Загальні відомості

Комсомольська площа у столиці до 1933 року називалася Каланчевською. Тут розташовані сьогодні три залізничні вокзали. Це Казанський, Ярославський та Ленінградський. Неофіційно це місце називається площею трьох вокзалів.

Історичні відомості. Назва

Існує досить поширена думка з цього приводу. Передбачається, що Каланчевська – це первісна назва площі. Воно було з палацом Олексія Михайловича. Точніше, з його дерев'яною вежею, тобто каланчею. Пізніше площа була перейменована і стала називатися Комсомольською. Це сталося у 1933 році. Площу було названо на честь комсомольців, які брали участь у будівництві метрополітену. Саме під нею проходила його перша лінія. Це був своєрідний подарунок на ювілей ВЛКСМ. У побуті Комсомольська площа також відома як площа трьох вокзалів. Якось у деяких газетах з'явилася інформація про те, що її нібито перейменували. Проте насправді такого не сталося. Комсомольська площа, як і раніше, зберегла свою назву.

Виникнення

У XVII столітті на місці майбутньої площі були розташовані болота та луки. Разом вони утворювали Каланчевське поле. Болото розташовувалося з південного боку від нього. Наразі ця територія сучасного Казанського вокзалу. Тоді по болоту протікав струмок, який називався Ольховець. Зі східного боку поле обмежував великий ставок. Це територія, яка зараз знаходиться між Верхньою Красносільською вулицею та Ярославським вокзалом. Ставок був створений за допомогою греблі на Ольхівці. У 1423 році він мав назву Великий, а надалі був перейменований на Червоний. Він займає загальну площу 23 гектари. території Московського Кремля.

Особливості розташування

Річка Чечера походила з південного боку ставка. Через неї було перекинуто дерев'яний міст. Нею пролягала Строминська дорога. Вона проходила через однойменне село і далі вела до Суздаля. Ця дорога також пролягала через західну область Комсомольської площі та Червонопрудну вулицю до Строминки. Олексій Михайлович наказав збудувати собі колійний палац у північній частині ставка. За даними інших джерел, він знаходився на території Великої Спаської вулиці. Палац був обладнаний дерев'яною вежею. Татарською мовою це слово звучить як "каланча". Таким чином, поле перед палацом отримало свою назву. Воно стало називатися Каланчевським. Палацове було на протилежному боці від поля. З часом воно перетворилося на велику ремісничу слободу. Із західного боку поле тривало до середини території сучасної Великої Спаської вулиці. Вона, у свою чергу, стала так називатися через однойменну церкву. На той час храм якраз знаходився на краю поля.

У XVII столітті Новий польовий артилерійський двір був збудований на західному березі ставка, а саме з боку Ярославського та Миколаївського вокзалів. Перший вважався землею ямщиків із Переяславської слободи. Артилерійський двір був складом для ядер і гармат зі стрільбищем. Він складався з багатьох дерев'яних будівель. Вони були оточені кам'яною стіною. Загальна площа території налічувала близько 20 га. З цієї причини поле залишалося незабудованим.

Подальший розвиток

Смутний час торкнувся території Червоного села. Тут побували посланці Лжедмитрія I. Це були Наум Плещеєв та Гаврило Пушкін. З їхньою появою почалося повстання, яке перекинулося на Москву. Внаслідок нього династії Годунових настав кінець.

Функціонування у XVII-XIX століттях

Був улюбленим місцем Петра I. Він часто влаштовував тут свята з феєрверками та гарматною стріляниною. Наприклад, так зазначалося взяття Азова, укладання миру з Туреччиною та Швецією. Існує альтернативна думка щодо назви поля. Воно належить академіку І. Є. Забєліну. Він вважає, що поле було названо на честь взяття Азова. Справа в тому, що на ньому було споруджено дві вежі, які називалися каланчами. То були своєрідні копії азовських. У ході свята вежі показово штурмувалися російськими солдатами. Під час царювання Катерини ІІ ця територія приєдналася до Москви.

XVIII століття

У 1812 році артилерійський двір був спалений, після чого стався вибух, який струсив усю східну територію міста. Через кілька десятиліть тут було збудовано вокзал. За реалізацію проекту відповідав архітектор А. К. Тон. Вокзал був збудований на місці Артилерійського заводу. Спочатку він називався Миколаївським, та був Ленінградським. У його західній стороні розташовувалося велике, за мірками того часу, споруду. Пізніше в нього було переведено митницю, яка раніше знаходилася на П'ятницькій вулиці. Лісові ряди розташовувалися на протилежному боці. Сучасний однойменний провулок є нагадуванням про ці події. Пізніше було побудовано Ярославський вокзал, який був поруч із Червоним ставком. Надалі над його реконструкцією працював майстер Ф. О. Шехтель. Завдяки його старанням вокзал був виконаний у стилі модерн, із домішкою елементів давньоруської архітектури. Пізніше було проведено Рязанську залізницю. Нині вона називається Казанською. На місці лісових рядів розпочалося будівництво нового вокзалу. Болото осушили. Ольховець був поміщений у трубу. Лісові лави зникли. Будівлю самого вокзалу звели 1864 року. Пізніше його замінили більш сучасне споруду. За реалізацію проекту відповідав архітектор А. В. Щусєв. Річка Чечора була поміщена в трубу наприкінці ХІХ століття. Червонорудна вулиця розкинулася на території колишнього дерев'яного мосту. Пізніше тут було організовано лісові склади. Сам став був засипаний.

Функціонування у період СРСР

33-го року тут було прокладено метро. У цей час площа була перейменована на Комсомольську. Пізніше павільйон однойменної станції було споруджено між Ярославським та Ленінградським вокзалами. Згодом його замінили на новий. У той же період було закінчено будівництво готелю "Ленінградський". Вона й завершила весь ансамбль. Сьогодні тут розміщуються різні об'єкти різного призначення. Наприклад, за адресою Комсомольська площа, 6, стор.1 знаходиться банк "Алемар".

Інші міста, де знаходиться Комсомольська площа

Тамбов відомий багатьом росіянам. Він вважається одним із великих міст країни. Багатьом відоме місто Тамбов. Комсомольська площа є й у ньому. Вона є великою транспортною розв'язкою. Площа знаходиться на перетині Пролетарської та Радянської вулиць. Тут здійснюється круговий транспортний рух. Площа з'явилася у місті у 50-х роках минулого століття. Це сталося в період забудови довколишніх районів та вулиць. Площа розташована на території колишнього футбольного поля. Об'єкт отримав свою назву завдяки скульптурній композиції, що знаходилася у самому центрі площі. Вона була стелою з фігурами трьох комсомольців. Пізніше скульптура була демонтована через старий стан.

Є у Росії місто Ростов. Комсомольська площа знаходиться і в ньому. Примітною є ця область міста сквером, який розділений на східну та західну частини. Останню стали реставрувати минулого (2013) року. Було заплановано відновити тротуарну плитку, огородження, запустити фонтан та пофарбувати лавки. Відоме росіянам і місто Нижній Новгород. Комсомольська площа у ньому є транспортною розв'язкою на березі річки. Оки. Цей об'єкт географічно можна вважати центром міста. Тут розташовані різні будинки. Наприклад, за адресою Комсомольська площа, 2 знаходиться гіпермаркет "Карусель".

Вконтакте

Комсомольська площа - площа в Москві, на якій розташовані відразу три залізничні вокзали: Ленінградський, Ярославський і Казанський.

Robert Lawton, CC BY-SA 2.5

Історія назви

Згідно з найпоширенішою думкою, початкова назва площі – «Каланчевська» – по палацу Олексія Михайловича з дерев'яною вежею – «каланчою».

невідомий , Public Domain

Каланчевська площа була перейменована на «Комсомольську» у 1933 році на честь комсомольців – будівельників метрополітену (під площею пройшла перша черга першої лінії московського метро) як подарунок до 15-річчя ВЛКСМ. В побуті вона відома як «Площа трьох вокзалів» або просто «Три вокзали».

Історія площі

Каланчевське поле у ​​XVII-XVIII століттях

У XVII столітті на місці нинішньої площі знаходилися луки та болота, відомі як Каланчевське поле. З південного боку, тобто боку сучасного Казанського вокзалу, було болото, яким протікав струмок Ольховець. Зі сходу, між нинішнім Ярославським вокзалом і Верхньою Красносільською вулицею, поле обмежував великий ставок, створений завдяки загати на Ольховці і відомий з 1423 гола як Великий, а згодом - як Червоний. Розмірами він дорівнював Московському Кремлю (23 га).

невідомий , Public Domain

На південь із ставка випливала річка Чечера, через яку було перекинуто дерев'яний міст. Мостом проходила Строминська дорога (на село Строминь і далі в Суздаль), по лінії західної частини Комсомольської площі, Червонопрудної вулиці і далі вулиці Строминки. На північній стороні ставка (за іншими джерелами на місці Великої Спаської вулиці) Олексій Михайлович збудував собі колійний палац, як зважає на дерев'яну вежу (по-татарськи «каланчу»), звідки і поле перед палацом і отримало назву Каланчевського. На протилежному від поля боці ставка знаходилося палацове Червоне село, яке стало згодом великою ремісничою слободою.

На заході поле доходило до середини нинішньої Великої Спаської вулиці (названа по Спаській церкві, що стояла на краю поля). Згодом, наприкінці XVII століття, на західному березі ставка – з боку Миколаївського (Ленінградського) та Ярославського вокзалів (на землі ямників Переяславської слободи) було збудовано Новий польовий артилерійський двір – завод і склад гармат та ядер зі стрільбищем. Його становив цілий ряд дерев'яних будівель, що розкинулися на площі 20 га та оточених кам'яною стіною. Завдяки цьому поле і залишалося незабудованим.

Червоне село увійшло в історію Смутного часу: 1 червня 1605 там з'явилися посланці Лжедмитрія I Гаврила Пушкін і Наум Плещеєв, і їх поява стала поштовхом до повстання, що перекинулося на Москву і поклало кінець династії Годунових.

Петро любив влаштовувати на Червоному ставку свята з гарматною пальбою і феєрверками: на честь взяття Азова (1697) і на честь миру з Туреччиною (1699), і на честь миру зі Швецією (1722). Академік І. Є. Забєлін у статті «Стародавства Москви та їх дослідження» (1867) вважає, що (всупереч поширеній нині думці) саме від свят на честь взяття Азова поле отримало назву, тому що на ньому були збудовані дві вишки - «каланчі» , копії азовських, які показово штурмували російські солдати

За Катерини II ця територія адміністративно увійшла до складу Москви.

Каланчевська площа в XIX - початку XX століття

Артилерійський двір згорів і вибухнув 1812 року, причому вибух потряс всю східну частину Москви. У 1849 році на місці Артилерійського двору і на захід від архітектора К. А. Тоном був побудований вокзал (з 1856 - Миколаївський, згодом Ленінградський). На захід від вокзалу знаходиться велика (на ті часи) будівля, в яку в 1860-х рр. в. було переведено з П'ятницької вулиці митницю.

невідомий , Public Domain

По протилежному боці площі розташовувалися лісові ряди (нагадуванням про що - нинішній Ліснорядський провулок). У 1862 р. між Миколаївським вокзалом та Червоним ставком був побудований невеликий Ярославський вокзал, у 1907 р. замінений сучасним, у стилі модерн з елементами давньоруської архітектури (архітектор Ф. О. Шехтель).

невідомий , Public Domain

З проведенням Рязанської (нині Казанської) залізниці, почалося будівництво вокзалу дома лісових рядів: в 1860 р. болото було осушено, річка Ольховець укладено у трубу, а лісові ряди видалені; сама будівля Рязанського (Казанського) вокзалу була збудована у 1862-1864 рр. У 1911-1926 роках цей будинок було замінено сучасним за проектом А. В. Щусєва.

Наприкінці ХІХ ст. була поміщена в трубу річка Чечора, а на місці дерев'яного мосту через неї і далі на схід пройшла Червонорудна вулиця. Потім, в 1901-1910 рр.., був засипаний і сам Червоний став, а на його місці влаштовані лісові склади.

невідомий , Public Domain

У грудні 1905 р. дружинники, в основному із залізничних робітників, зайняли Ярославський і Казанський вокзали, але не змогли зайняти Миколаївський, оскільки, зважаючи на ключове стратегічне значення, його захищала сильна урядова частина з гарматами та кулеметами. Забарикадувавши підходи до площі з боку Червоної брами та Червонорудної вулиці, щоб ізолювати гарнізон вокзалу, дружинники п'ять діб атакували урядові війська на вокзалі. 15 грудня на вокзал прибули з Петербурга гвардійський Семенівський полк, після чого становище дружинників стало безнадійним; частина їх відступила на Пресню, частина була вивезена з Казанського вокзалу машиністом А. В. Ухтомським, невдовзі однак розстріляним каральною експедицією на станції Люберці.

У жовтні 1917 р. вокзали були в руках червоногвардійців, завдяки чому в Москву зуміло прибути підкріплення з Петрограда.

У 1933-1934 роках. на площі було відкрито прокладено метро. У 1933 році Каланчевська площа була перейменована на Комсомольську площу. Між Ленінградським та Ярославським вокзалами споруджено павільйон станції «Комсомольська», замінений у 1952 р. новим, загальним для «Комсомольської» та новозбудованою «Комсомольською-кільцевою».

У тому ж році було закінчено висотку готелю «Ленінградський», що завершив ансамбль площі, яким він існує до початку XXI століття.

Фотогалерея

Корисна інформація

Комсомольська площа
до 1933 року - Каланчевська площа

Архітектурний ансамбль площі

Комсомольська площа має форму, близьку до прямокутника, витягнутому із захід Схід, і є однією з сформованих у своєму архітектурному рішенні.

Від Каланчевської вулиці вона відокремлюється високим насипом Олексіївської сполучної гілки. Хоча готель «Ленінградський» знаходиться з іншого боку шляхопроводу, він звернений головним фасадом на площу і є його домінантою.

З півночі на площу виходять фасадами Ленінградський та Ярославський вокзали. На півдні цілий квартал займає Казанський вокзал.

Вестибюль станцій метро "Комсомольська"

Вестибюль метро розташовується між Ленінградським та Ярославським вокзалами.

Він є великою двоповерховою будівлею хрестової форми з двома шестиколонними портиками з боку Комсомольської площі та з виходом до перонів Ленінградського та Ярославського вокзалів з протилежного боку. З листопада 2007 року вхід через фасадні двері павільйону закрито та здійснюється через підземний перехід під Комсомольською площею. Внутрішнє склепіння вестибюля видається назовні великим куполом сірого кольору. Увінчаний цей купол височенним шпилем із п'ятикутною зіркою. На зірці зображені серп та молот.

Перша будівля вокзалу, який тоді називався Рязанським, була дерев'яною і відкрилася в 1862 році. У 1864 році було збудовано кам'яну будівлю вокзалу (автор проекту первинної будівлі вокзалу - арх. М. Ю. Левестам. Будівлю багато разів перебудовували, і коли в 1893 році відкрилася Московсько-Казанська залізниця, а пасажиропотік сильно зріс, знадобилося будівництво нового вокзального будинку , що може вміщати в собі більшу кількість пасажирів, однак тільки в 1910 році правління акціонерного товариства Московсько-Казанської залізниці прийняло рішення про будівництво нової будівлі. Європи та Азії Нова будівля будувалася в 1913-1940 роках за проектом А. В. Щусєва.

Казанський вокзал - складна композиція з елементами псевдоруського стилю і модерну, в якій навмисне порушена симетрія і в якій різні маси архітектурних обсягів пов'язані один з одним. Архітектор, бажаючи узгодити будівництво з двома вже наявними побудованими і в той же час надати їй індивідуальність, представив витягнуті в лінію корпуси з різноманітними за функціями приміщеннями у вигляді різних за висотою, шириною і ритмікою об'ємів з гостроверхими покрівлями, годинниковою баштою і високою кутовою. над основою у вигляді аркового проїзду.

Центральний будинок культури залізничників

Побудований у 1925-1926 роках за проектом архітектора А. В. Щусєва за участю інженера Г. Г. Карлсена. Спочатку носив назву Клуб Жовтневої революції

Універмаг "Московський"

Побудований у 1979-1983 роках за проектом архітекторів О. Рочегова, О. Гридасова, Є. Єлісєєва, Є. Косінова.

Готель «Ленінградський»

Архітектори: Поляков Л. М., Борецький О. Б. Інж. Мятлюк Є. У. 1949-1954 гг.

Готель розташований в одному з семи знаменитих висотних будівель, збудованих у Москві в 1940-50-х роках минулого століття. У сімействі сталінських висоток готель «Ленінградський» найменший – всього 17 поверхів та 136 метрів висоти.

Будівля є домінантою всього архітектурного ансамблю площі, завершуючи її перспективу з південно-західного боку та утворюючи єдину просторову композицію із вокзалами. Найближче за стилем будівля готелю Казанському вокзалу, оскільки в інтер'єрі використовуються мотиви російського бароко. Будівля є стовпоподібним об'ємом на широкій основі, що займає важливе в містобудівному відношенні місце.

Через площу, під пішохідною частиною, вздовж Ярославського та Ленінградського вокзалів, на глибині близько 1,5 м проходить кабельна лінія напругою 220 кВ, що з'єднує дві силові підстанції – «Єлоховську» та «Бутирку».

Історія назви

Згідно з найпоширенішою думкою, початкова назва площі – «Каланчевська» – по палацу Олексія Михайловича з дерев'яною вежею – «каланчою». Каланчевська площа була перейменована на «Комсомольську» у 1933 році на честь комсомольців – будівельників метрополітену (під площею пройшла перша черга першої лінії московського метро) як подарунок до 15-річчя ВЛКСМ. В побуті вона відома як «Площа трьох вокзалів» або просто «Три вокзали». У 2003 році в деяких газетах було опубліковано повідомлення про перейменування площі на «Площу трьох вокзалів». Насправді, однак, такого перейменування не було, площа зберегла назву «Комсомольська площа».

Історія площі

Каланчевське поле у ​​XVII-XVIII століттях

У XVII столітті на місці нинішньої площі знаходилися луки та болота, відомі як Каланчевське поле. З південного боку, тобто боку сучасного Казанського вокзалу, було болото, яким протікав струмок Ольховець. Зі сходу, між нинішнім Ярославським вокзалом і Верхньою Красносільською вулицею , поле обмежував великий ставок, створений завдяки загати на Ольховці і відомий з 1423 як Великий, а згодом - як Червоний. Розмірами він дорівнював Московському Кремлю (23 га).

На південь із ставка випливала річка Чечера, через яку було перекинуто дерев'яний міст. Мостом проходила Строминська дорога (на село Строминь і далі в Суздаль), по лінії західної частини Комсомольської площі, Червонорудної вулиці і далі вулиці Строминки. На північній стороні ставка (за іншими джерелами на місці Великої Спаської вулиці) Олексій Михайлович збудував собі колійний палац, як зважає на дерев'яну вежу (по-татарськи «каланчу»), звідки і поле перед палацом і отримало назву Каланчевського. На протилежному від поля боці ставка знаходилося палацове Червоне село, яке стало згодом великою ремісничою слободою.

На заході поле доходило до середини нинішньої Великої Спаської вулиці (названа по Спаській церкві, що стояла на краю поля). Згодом, наприкінці XVII століття, на західному березі ставка – з боку Миколаївського (Ленінградського) та Ярославського вокзалів (на землі ямників Переяславської слободи) було збудовано Новий польовий артилерійський двір – завод і склад гармат та ядер зі стрільбищем. Його становив цілий ряд дерев'яних будівель, що розкинулися на площі 20 га та оточених кам'яною стіною. Завдяки цьому поле і залишалося незабудованим.

Червоне село увійшло в історію Смутного часу: 1 червня 1605 там з'явилися посланці Лжедмитрія I Гаврила Пушкін і Наум Плещеєв, і їх поява стала поштовхом до повстання, що перекинулося на Москву і поклало кінець династії Годунових.

Петро любив влаштовувати на Червоному ставку свята з гарматною пальбою і феєрверками: на честь взяття Азова (1697) і на честь миру з Туреччиною (1699), і на честь миру зі Швецією (1722). Академік І. Є. Забєлін у статті «Стародавства Москви та їх дослідження» (1867) вважає, що (всупереч поширеній нині думці) саме від свят на честь взяття Азова поле отримало назву, тому що на ньому були збудовані дві вишки - «каланчі» , копії азовських, які показово штурмували російські солдати

За Катерини II ця територія адміністративно увійшла до складу Москви.

Каланчевська площа в XIX - на початку XX століття

Артилерійський двір згорів і вибухнув 1812 року, причому вибух потряс всю східну частину Москви. У 1849 році на місці Артилерійського двору і на захід від архітектора К. А. Тоном був побудований вокзал (з 1856 - Миколаївський, згодом Ленінградський). На захід від вокзалу знаходиться велика (на той час) будівля, в яку в 1860-х роках була переведена з П'ятницької вулиці митниця. З протилежного боку площі розташовувалися лісові ряди (нагадуванням про що - нинішній Ліснорядський провулок). У 1862 році між Миколаївським вокзалом і Червоним ставком був збудований невеликий Ярославський вокзал, у 1907-му замінений сучасним, у стилі модерн з елементами давньоруської архітектури (архітектор Ф. О. Шехтель).

З проведенням Рязанської (нині Казанської) залізниці, почалося будівництво вокзалу дома лісових рядів: в 1860 року болото було осушено, річка Ольховець укладено трубу, а лісові ряди видалені; сама будівля Рязанського (Казанського) вокзалу була збудована у 1862-1864 роках. У 1911-1926 роках цей будинок було замінено сучасним за проектом А. В. Щусєва.

Наприкінці XIX століття була поміщена в трубу річка Чечора, а на місці дерев'яного мосту через неї і далі на схід пройшла Червонорудна вулиця. Потім, у 1901-1910 роках, був засипаний і сам Червоний став, а на його місці влаштовані лісові склади.

У грудні 1905 року дружинники, в основному із залізничних робітників, зайняли Ярославський і Казанський вокзали, але не змогли зайняти Миколаївський, оскільки, зважаючи на ключове стратегічне значення, його захищала сильна урядова частина з гарматами та кулеметами. Забарикадувавши підходи до площі з боку Червоної брами та Червонорудної вулиці, щоб ізолювати гарнізон вокзалу, дружинники п'ять діб атакували урядові війська на вокзалі. 15 грудня на вокзал прибули з Петербурга гвардійський Семенівський полк, після чого становище дружинників стало безнадійним; частина їх відступила на Пресню, частина була вивезена з Казанського вокзалу машиністом А. В. Ухтомським, невдовзі однак розстріляним каральною експедицією на станції Люберці.

У жовтні 1917 року вокзали були в руках червоногвардійців, завдяки чому в Москву зуміло прибути підкріплення з Петрограда.

У 1933-1934 роках. на площі було відкрито прокладено метро. У 1933 році Каланчевська площа була перейменована на Комсомольську площу. Між Ленінградським та Ярославським вокзалами споруджено павільйон станції «Комсомольська», замінений у 1952 р. новим, загальним для «Комсомольської» та новозбудованою «Комсомольською-кільцевою».

У тому ж році була закінчена висотка готелю «Ленінградський», що завершив ансамбль площі, яким він існує до початку XXI століття.

Архітектурний ансамбль площі

Комсомольська площа має форму, близьку до прямокутника, витягнутому із захід Схід, і є однією з сформованих у своєму архітектурному рішенні. Від Каланчевської вулиці вона відокремлюється високим насипом Олексіївської сполучної гілки. Хоча готель «Ленінградський» знаходиться з іншого боку шляхопроводу, він звернений головним фасадом на площу і є його домінантою. З півночі на площу виходять фасадами Ленінградський та Ярославський вокзали. На півдні цілий квартал займає Казанський вокзал. Зі сходу площа переходить у Червонорудну вулицю. На Комсомольську площу виходять Рязанський проїзд (між Казанським вокзалом та лінією Олексіївської сполучної гілки) та Проїзд Комсомольської площі (між будинком митного управління та Ленінградським вокзалом).

Центральне митне управління

Об'єкт культурної спадщини федерального значення (пам'ятник історії та культури) народів Російської Федерації - «Ансамбль площі, XIX-XX ст. - Будівля Московської митниці ХІХ ст.». Побудовано у 1850-1853 роках. Архітектор К. А. Тон.

Ленінградський вокзал

55°46′34″ пн. ш. 37°39′19″ ст. д. HGЯOL

Вестибюль станцій метро "Комсомольська"

55°46′35″ пн. ш. 37°39′22″ ст. д. HGЯOL

Поєднаний вестибюль станцій метро «Комсомольська» Сокольницької лінії та «Комсомольська» Кільцевої лінії розташовується між Ленінградським та Ярославським вокзалами.

Він є великою двоповерховою будівлею хрестоподібної форми з двома шестиколонними портиками з боку Комсомольської площі і з виходом до перонів Ленінградського та Ярославського вокзалів з протилежного боку. З листопада року вхід через фасадні двері павільйону закрито та здійснюється через підземний перехід під Комсомольською площею. Внутрішнє склепіння вестибюля видається назовні великим куполом сірого кольору. Увінчаний цей купол високим шпилем із п'ятикутною зіркою. На зірці зображені серп та молот.

Ярославський вокзал

55°46′36″ пн. ш. 37°39′26″ ст. д. HGЯOL

Казанський вокзал

55°46′28″ пн. ш. 37°39′22″ ст. д. HGЯOL

Перша будівля вокзалу, який тоді називався Рязанським, була дерев'яною і відкрилася в 1862 році. У 1864 році було споруджено кам'яну будівлю вокзалу (автор проекту первинної будівлі вокзалу - арх. М. Ю. Левестам. Будівлю багато разів перебудовували, і коли в 1893 році відкрилася Московсько-Казанська залізниця, а пасажиропотік сильно зріс, знадобилося будівництво нового вокзального будинку , що може вміщати в собі більшу кількість пасажирів, однак лише в 1910 році правління акціонерного товариства Московсько-Казанської залізниці прийняло рішення про будівництво нової будівлі. Європи та Азії Новий будинок будувався в 1913-1940 роках за проектом А. В. Щусєва.

Казанський вокзал - складна композиція з елементами псевдоруського стилю і модерну, в якій навмисне порушена симетрія і в якій різні маси архітектурних обсягів пов'язані один з одним. Архітектор, бажаючи узгодити будівництво з двома вже наявними побудованими і в той же час надати їй індивідуальність, представив витягнуті в лінію корпуси з різноманітними за функціями приміщеннями у вигляді різних за висотою, шириною і ритмікою об'ємів з гостроверхими покрівлями, годинниковою баштою і високою кутовою. над основою у вигляді аркового проїзду.

Центральний будинок культури залізничників

Побудований у 1925-1926 роках за проектом архітектора А. В. Щусєва, за участю інженера Г. Г. Карлсена. Спочатку носив назву Клуб Жовтневої революції

Універмаг "Московський"

55°46′33″ пн. ш. 37°39′36″ ст. д. HGЯOL

Побудований у 1979-1983 роках за проектом архітекторів А. Рочегова, О. Гридасова, Є. Єлісєєва, Є. Косінова.

Сквер на Комсомольській площі

HGЯOL

Пам'ятник П. Мельникову

55°46′29″ пн. ш. 37°39′15″ ст. д. HGЯOL

1 серпня 2003 року у центрі площі відкрито пам'ятник Павлу Петровичу Мельникову - першому міністр шляхів сполучення Російської імперії, одному з авторів проекту залізниці Санкт-Петербург - Москва. Пам'ятник виготовлений за проектом Салавата Щербакова коштом Міністерства Шляхів Повідомлення Росії .

Готель «Ленінградський»

55°46′26″ пн. ш. 37°39′06″ ст. д. HG

Одним із найжвавіших і відвідуваних місць у Москві є Комсомольська площа. І це зовсім не дивно, якщо згадати, що тут стоять одразу три вокзали. Ось звідки назва «Площа трьох вокзалів», що прижилася в народі.

Історія

Довгий час площа називалася Каланчевською, тому що на ній стояла пожежна каланча, і розташовувався дерев'яний імператорський палац, а поруч Микола I наказав збудувати перший у столиці залізничний вокзал. Спочатку він називався Миколаївським, але тепер називається Ленінградським. Пізніше звели Казанський та Ярославський вокзали.

Коли думали, як прокладати першу в Москві конолізну дорогу, то рішення було одноголосним: від центру до трьох вокзалів. Цим шляхом пустили і перший тролейбус. На Каланчевій площі звели трамвайне кільце, а поряд, на Червонорудній вулиці, звели електричну підстанцію. У тридцяті роки XX століття біля трьох вокзалів з'явилася перша лінія Московського метрополітену, і площу з 1933 стали називати Комсомольською, на честь трудящейся молоді.

Цікаво, що всі три вокзали на площі трьох вокзалів з'єднуються один з одним підземними переходами, з кожного вокзалу можна пройти на станцію метро «Комсомольська». Таке взаєморозташування вокзалів дуже вигідне для транзитних пасажирів, яких у Москві очікує пересадка.

На Комсомольській площі розташований Центральний будинок залізничників. За своїм архітектурним стилем він нагадує Казанський вокзал.

Червонорудна підстанція – головна прикраса цього місця, вона досі виконує свої функціональні обов'язки, заради яких її побудували.

Легенди Комсомольської площі

Серед людей, які вивчають аномальні зони, Комсомольська площа відома як місце з особливою енергетикою. Ця теорія підтверджується не лише високою кількістю кримінальної публіки, яка збирається на вокзалах (аферисти та шахраї, жебраки та бомжі, повії та кишенькові злодії). В історії площі теж вистачає зловісних випадків, які за століття встигли обрости легендами.

Перекази свідчать, що у XIV столітті тут височіло чоловічий монастир. Однієї негоди, коли хвистала страшна злива, самотній мандрівник попросив у монастирі притулку, але злякані ченці відмовили йому в даху. Мандрівець у гніві прокляв монастир, і незабаром будинок зруйнувався. Місце стали обзивати проклятим і оминали його десятою дорогою (скептики стверджують, що мешканці уникали цієї місцевості через її болотистість).

Триста років на цих місцях не будували нічого, хоча намагалися по-сусідству розробляти піщані кар'єри, але робітники вкрилися незрозумілими виразками, і довелося припинити розробки. Цар Олексій Михайлович побудував тут колійний палац, але зупинявся у ньому лише один раз, а XIX столітті будівля згоріла. Пожежа також знищила в 1812 році Артелерійський двір, що стояв тут, на якому з незрозумілої причини вибухнули снаряди. Усі ці нещасні випадки народ приписав дії прокляття.

Італійський антрепренер посміявся з забобонних москвичів і з широким розмахом звів на проклятом місці театр, який згоряв ущент цілих три рази. У наш час у районі трьох вокзалів періодично відбуваються хрональні аномалії, час то сповільнюється, то відбувається стрибок на кілька годин, зникають безвісти люди.

Парапсихологи всі ці чудеса пояснюють тим, що тут в одну точку сходиться багато залізничних доріг, трамвайних колій та ліній метро – це породжує енергетичні аномалії. Так це чи ні, поки достеменно невідомо. Але вірно, що Комсомольська площа – найбільший транспортний вузол столиці. Крім того, це місце славиться будинками найрізноманітніших стилів, кожен з яких – архітектурна пам'ятка.

Відео: