Ким є ієшуа. Історія ієшуа га ноцрі

Під час правління імператорів Октавіана Августа і Тиберія, у Римській імперії жив Ісус Христос, міфи про якого стали основою християнської релігії.
Ми можемо припускати різні терміни народження. 14 рік нашої ери співвідноситься з правлінням Квірінія в Сирії та з переписом населення цього року в Римській імперії. 8 рік до нашої ери вийде, якщо співвіднести народження Ісуса Христа з переписом населення Римської імперії 8 року до нашої ери і царюванням царя Іудеї Ірода, який помер у 4 році до нашої ери.
Цікавим свідченням євангелій є співвідношення Народження Ісуса Христа з появою на небі "Зірки". Відомою такою подією на той час є поява комети Галлея у 12 році до нашої ери. Не суперечать цьому припущенню відомості про матір Ісуса Марії.
Успіння Марії згідно з християнською традицією відбулося у 44 році нашої ери, на 71 році життя, тобто народилася вона у 27 році до нашої ери.
Як свідчить переказ, у ранньому дитинстві Марія служила у храмі, а дівчатка служили у храмі до появи місячних. Тобто вона, в принципі, могла піти з храму приблизно в 13 році до нашої ери, а наступного року, року комети, народила Ісуса (від римського солдата Пантери як повідомляють Цельс та автори Талмуда). У Марії були ще діти: Яків, Йосія, Юда та Симеон, а також не менше двох дочок.
На думку євангелістів сім'я Ісуса жила в Назареті - "... і, прийшовши, оселився (Йосиф з Марією та немовлям Ісусом) у місті, званому Назарет, нехай збудеться пророче через пророків, що Він Назареєм наречеться. "(Мат,2:23 ). Але такого міста за часів Ісуса не було. Селище Назарет (Нацрат) з'явилося у II столітті н.е., як поселення християн ("нацрі" це християни на івриті, послідовники Ієшуа Га Ноцрі, Ісуса Назарея).
Ім'я Ісус - "Ієшуа" - давньоєврейською мовою "Яхве врятує". Це просте арамейське ім'я. Але він не був назареєм, "назареї" - аскети - давали обітницю утримання від вина та стрижки волосся.
"Прийшов Син Людський, їсть і п'є; і кажуть: ось людина, яка любить, їсти, і пити вино, друг митарям та грішникам. "(Мат.11:19).
Укладачі Євангелій, які не знали географії Галілеї, вирішили, що якщо Ісус не аскет, значить він родом із Назарету.
Але це не так.
"...і, залишивши Назарет, прийшов і оселився в приморському Капернаумі..." (Мат.4:13)
У Капернаумі Ісус зробив багато "чудес"...
У рідному селі, куди одного разу він повертався, у Ісуса дива не виходили, адже їх треба було готувати:
"Він сказав їм: звичайно, ви скажете Мені прислів'я: лікар! зціли Самого Себе; зроби і тут, в твоїй вітчизні, те, що, ми чули, було в Капернаумі. І сказав: істинно кажу вам: ніякий пророк не приймається в своїй вітчизні." (Лук.4.23-24)
Капернаум (по арамейськи "Кфар Нахум" - селище Розради) був на північному березі озера Кіннерет - Галілейського моря, що в часи Ісуса називався Генісаретським озером, на ім'я родючої лісистої рівнини на його західному березі. Генісарет грецька транскрипція. "Ха (Га, Хе, Ге)" івритом (давньоєврейською мовою) - певний артикль. Нецер – поросль, молодий відросток. Генісарет - Ге Нісарет - Ха Нецер - зарості, долина заростей, лісова долина або лісові хащі тощо.
Тобто Ієшуа Га Ноцрі - Ісус не з Назарета, що не існував тоді, а з долини Генісарет (Ге) Нецер, або з якогось селища в цій долині, - Ісус Генісаретський.
Релігійна діяльність Ісуса, як описано в Євангеліях, розпочалася з 12 років, коли він почав “навчати закону” людей у ​​храмі. Ймовірно, незабаром він пішов із сім'ї, можливо, в цей час Йосип помер. Якби в цей час Ісус не пішов із сім'ї, то його, за звичаєм євреїв того часу, вже одружили б. У Цельса та Талмуді сказано, що Ісус працював поденником в Єгипті. Можливо, що саме в Єгипті став прислухатися до різних "пророків" або приєднався до секти ессеїв. Рік 19 нашої ери, це рік 33-річчя Ісуса і рік одного з сплесків фанатизму в Юдеї. Відповідно до Євангелія від Луки - "...Ісус, починаючи своє служіння, був років тридцяти...". Цього року Ісус пов'язав свою діяльність із Іоанном Хрестителем. Апостол Іоанн Заведєєв, пов'язаний з Ісусом саме з цього часу, у своєму Євангелії, цілком достовірно описує свій перший прихід до Ісуса і прихід до нього як учнів інших юних хлопців, які захопилися його фокусами і покинули заради нього свого суворого вчителя - Іоанна Хрестителя. Інші євангелісти описують більш відому його діяльність, що почалася в п'ятнадцятий рік правління Тіберія, тобто в 29 році нашої ери після його виходу з пустелі, куди він втік після страти Іродом Антіпою Іоанна Хрестителя. У цій діяльності Ісуса супроводжують цілком дорослі апостоли.
Ознаки геніальності Ісуса описані авторами Євангелій досить ясно, це: негативне ставлення до сім'ї, негативне ставлення до жінок, бачення "диявола", який відчував його віру.
Можливо для пропаганди свого вчення, свій арешт, розп'яття та уявну смерть Ісус підготував сам. У розповіді про діяльність Христа, задовго до його смерті з його вуст нібито прозвучала загадкова фраза "І як Мойсей підніс змія в пустелі, так має бути Сину Людському". Ісус довго готувався до "дива воскресіння", щоб довести, що він справжній "пророк", посланець "бога". Саме застосування римської страти, тобто розп'яття на хресті, а чи не побивання камінням, що мало бути застосоване до відступнику від єврейських законів, було старанно підлаштовано їм самим. Про це ж може говорити те, що до цього він зробив кілька пробних досвідів "воскресіння" своїх асистентів: дочки Яїра, сина вдови, Лазаря ... Можна припустити, що діяв він, ймовірно, за рецептами чаклунів деяких народів, подібних до тих, що збереглися в гаїтянському культі "Вуду", що сходить до негритянських культів Африки. (Людям відомі випадки, коли, за всіма ознаками явно померлі люди, раптом оживали. Такі випадки відомі і в практиці різних культів, в культі гаїтянських негрів - Вуду та в індуїстському культі в практиці йогів. У такому ж стані уявної смерті можуть перебувати багато мле тварини, а в деяких із цих тварин сплячка - це природний стан для пережидання несприятливих умов.Можливість перебування у стані уявної смерті для ссавців зумовлена ​​дією тих же механізмів, які характерні для риб і земноводних, що перечікують несприятливі умови в сплячці.) Євангелія повідомляють про деталях "дива воскресіння розп'ятого Ісуса". Будучи на хресті Ісус отримав від стражника в губці насадженої на спис якийсь напій і впав у такий наркоз, що не реагував на укол у бік списом. А причина уколу списом треба було сказати дивна...
Справа в тому, що на хресті в описаному випадку всі розіп'яті висіли лише кілька годин. Це особливо для даного виду римської страти, на хресті страчені раби зазвичай висіли дуже довго, тижнями. Відомо так, що перед зняттям з хреста двом іншим злочинцям переламали гомілки, а Ісуса, що перебуває в стані наркозу, тільки кольнули списом. Щоб під час розп'яття солдати діяли за сценарієм відомому Ісусу та деяким його сподвижникам якісь подарунки вони могли отримати перед розп'яттям авансом, а не лише під час "страти", як описано в Євангеліях. Але, воскресіння, мабуть, не зовсім вдалося. Хоча Ісус можливо і з'явився через три дні апостолам, але потім він більше ніде не діє. А це означає, що від інфекції рани, нанесеної списом, він, швидше за все, все ж таки в цей же час помер...
Дата смерті Ісуса пов'язана з правлінням в Юдеї римського прокуратора Понтія Пілата. Про початок правління в Іудеї Понтія Пілата мало відомо, але кінець його діяльності там добре відомий... Римський історик Йосип Флавій повідомляє, що на Понтія Пілата, за кривавий розгін демонстрації в 36 році до нашої ери, самаритяни, друзі імператора Тіберія подали скаргу римському легату Віттелію. У 37 році нашої ери Понтій Пілат був відкликаний до Риму. Втім, Пілат, як чиновник, міг бути відкликаний і через смерть цього ж року Тіберія.
Останньою датою діяльності Ісуса Христа може бути 37 рік нашої ери, але, 33 рік, згідно з традицією, або 36 рік, рік пов'язаний з якоюсь демонстрацією, пригніченою Пілатом, прийнятні. На момент розп'яття Ісусові було близько 50 років, а його матері Марії трохи більше 60 років.

Зустрівшись з читачем у Патріарших ставків, Булгаков веде його по Москві двадцятих років, - по її провулках і площах, набережних і бульварах, алеями садів, заглядає до закладів і комунальних квартир, магазинів і ресторанів. Зворотний бік театрального життя, проза життя літературної братії, побут і турботи звичайних людей постають перед поглядом нашим. І раптом магічною силою, даною талантом, Булгаков переносить нас у місто, віддалене сотнями років, тисячами кілометрів. Прекрасний і страшний Єршалаїм... Висячі сади, мости, вежі, іподром, базари, ставки... А на балконі розкішного палацу, залитому гарячим сонячним світлом, стоїть невисока людина років двадцяти семи і відважно веде дивні та небезпечні промови. «Ця людина була одягнена у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем навколо чола, а руки пов'язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, у кутку рота — садна з запеклою кров'ю». Це Ієшуа, бродячий філософ, переосмислений Булгаковим образом Христа.
Ієшуа Га-Ноцрі, так іменували Ісуса Христа в юдейських книгах (Ієшуа буквально означає Спаситель; Га-Ноцрі означає «з Назарета», Назарет - місто в Галілеї, в якому жив святий Йосип і де відбулося Благовіщення Пресвятої Діви Марії про народження у неї Сина Божа, сюди ж повернувся після свого перебування в Єгипті Ісус, Марія та Йосип. Але далі анкетні дані розходяться з першоджерелом. Ісус народився у Віфлеємі, володів арамейською мовою, читав давньоєврейською і, можливо, говорив грецькою, постав перед судом у 33 роки. А Ієшуа народився в Гамалі, не пам'ятав батьків, не знав давньоєврейської, але володів ще й латинською, він постає перед нами у віці двадцяти семи років. Не знаючим Біблії може здатися, що пілатівські глави - перифраз євангельської історії суду римського намісника в Іудеї Понтія Пілата над Ісусом Христом і страти Ісуса, що відбулася на початку нової історії людства.

Справді, є спільні риси між романом Булгакова та Євангеліями. Так, однаково описано причину страти Христа, його розмову з Понтієм Пілатом і страту. Видно, як Ієшуа намагається підштовхнути звичайних людей до правильного рішення, намагається направити їх на шлях правди та істини: «Пилат сказав Йому: тож Ти Цар? Ісус відповів: Ти кажеш, що Я Цар. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухає Мого голосу» (Євангеліє від Івана 18,37).
У «Майстері та Маргариті» Ієшуа теж намагається в діалозі з Понтієм Пілатом відповісти на питання про те, що таке істина: «Істина насамперед у тому, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти малодушно думаєш про смерть. Ти не тільки не можу говорити зі мною, але тобі важко навіть дивитися на мене. І зараз я мимоволі є твоїм катом, що мене засмучує. Ти не можеш навіть і думати про щось і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій собака, єдина, мабуть, істота, до якої ти прив'язаний. Але муки твої зараз закінчаться, голова пройде».
Цей епізод - єдиний відлуння чудес, скоєних Ісусом і описаних у Євангеліях. Хоча є ще одна вказівка ​​на божественну сутність Ієшуа. У романі є такі рядки: «…біля того стовпом спалахнув пил». Можливо, це місце розраховане на асоціацію з 13 розділом Біблійної книги «Вихід», де йдеться про те, як Бог, вказуючи шлях євреям у результаті єгипетського полону, йшов перед ними у вигляді стовпа: «Господь же йшов перед ними вдень у стовпі хмарному, показуючи їм шлях, а вночі в стовпі вогненному, світячи їм, щоб йти їм і вдень, і вночі. Не відлучався стовп хмарний удень і стовп вогняний вночі від народу».
Ієшуа ніяк не виявляє месіанського призначення, тим більше не обґрунтовує своєї божественної сутності, тоді як Ісус уточнює, наприклад, у розмові з фарисеями: він не просто Месія, Помазаник Божий, Він – Син Божий: «Я і Отець – одне».
Ісус мав учнів. За Ієшуа ж йшов лише один Левій Матвій. Схоже, що прообразом Левія Матвія є апостол Матвій, автор першого Євангелія (до зустрічі з Ісусом він був митарем, тобто так само, як і Левій - збирачем податей). Ієшуа зустрівся з ним уперше на дорозі до Віффагії. А Віффагія – невелике поселення біля Єлеонської гори поблизу Єрусалиму. Звідси почалася, згідно з Євангеліями, урочиста хода Ісуса до Єрусалиму. До речі, з цим біблійним фактом теж є відмінності: Ісус у супроводі своїх учнів в'їжджає на ослі до Єрусалиму: «І коли він їхав, вислали одяг свій по дорозі. А коли він наблизився до спуску з гори Єлернської, вся велика кількість учнів почала радо славити Бога за всі чудеса, які бачили вони, кажучи: благословенний Цар, що прийде Господнє! мир на небесах і слава у високих!» (Євангеліє від Луки 19,36-38). Коли Пілат запитує Ієшуа, чи правда те, що він «через Сузькі ворота верхи на ослі» в'їхав у місто, той відповідає, що в нього «і віслюка ніякого немає». Прийшов він у Єршалаїм точно через Сузькі ворота, але пішки, у супроводі одного Левія Матвія, і ніхто йому нічого не кричав, бо ніхто його тоді в Єршалаїмі не знав.
Ієшуа з людиною, що зрадила його - Юдою з Кіріафа, був знайомий небагато: «... Позавчора ввечері я познайомився біля храму з одним молодим чоловіком, який називав себе Юдою з міста Кіріафа. Він запросив мене до себе в будинок у Нижньому Місті і пригостив... Дуже добра і допитлива людина... Він виявив найбільший інтерес до моїх думок, прийняв мене дуже привітно...» А Юда з Каріота був учнем Ісуса. Христос сам промовив, що його зрадить Юда: «Коли ж настав вечір, Він ліг із дванадцятьма учнями; і коли вони їли, сказав: Поправді кажу вам, що один із вас зрадить Мене. Вони дуже засмутилися, і почали говорити Йому, кожен із них: Чи не я, Господи? Він же сказав у відповідь: Хто опустив зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене; Втім, Син Людський йде, як писано про Нього, але горе тій людині, якій Син Людський віддається: краще було б цій людині не народитися. При цьому й Юда, що зрадив Його, сказав: Чи не я, Равві? Ісус каже йому: Ти сказав» (Євангеліє від Матвія 26,20-25).
На першому суді у Пілата в Божому Законі Ісус веде себе гідно і виглядає насправді царем: «Пилат запитав Ісуса Христа: Ти Цар Юдейський? Ісус Христос відповів: "Ти говориш" (що означає: "так, Я Цар"). Коли ж первосвященики та старійшини звинувачували Спасителя, Він нічого не відповів. Пилат сказав Йому: Ти нічого не відповідаєш? Бачиш, як багато проти Тебе звинувачень. Але й на це Спаситель нічого не відповів, тому Пилат дивувався. Після цього Пилат увійшов у преторію і, покликавши Ісуса, знову запитав Його: Ти Цар Юдейський? Ісус Христос сказав йому: "Чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?" (тобто чи сам ти так думаєш чи ні?) "Хіба я юдей?" - відповів Пилат, - "Твій народ і первосвященики зрадили Тебе мені; що Ти зробив?" Ісус Христос сказав: "Царство Моє не від світу цього; якби від цього світу було царство Моє, то служителі (піддані) Мої подвизалися б за Мене, щоб Я не був відданий юдеям; але нині царство Моє не звідси". "Отже Ти Цар?" - спитав Пилат. Ісус Христос відповів: "Ти кажеш, що Я Цар. Я на те і народився і на те прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухає Мого голосу". Із цих слів Пилат побачив, що перед ним стоїть проповідник істини, учитель народу, а не обурювач проти влади Римлян». А в романі Ієшуа веде себе нікчемно і виглядає абсолютно беззахисно і, як пише сам Булгаков, «очі його обесмислилися» і «всею істотою висловлюючи готовність відповідати розумно, не викликати більш гніву». Також важливий ось ще якийсь момент. «Коли привели Ісуса Христа на Голгофу, то воїни подали йому пити кисле вино, змішане з гіркими речовинами, щоб полегшити страждання. Але, спробувавши, Господь не захотів його пити. Він не хотів вживати жодного засобу для полегшення страждання. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому й хотів перенести їх до кінця», - саме так це описано в Законі Божому. А в романі Ієшуа знову показує себе слабовільним: «Пий,» - сказав кат, і просочена водою губка на кінці списа піднялася до губ Ієшуа. Радість блиснула в того в очах, він пригорнувся до губки і жадібно почав вбирати вологу ... ».
На суді над Ісусом, описаному в Божому Законі, зрозуміло, що первосвященики змовилися засудити Ісуса на смерть. Вони не могли виконувати свій вирок, оскільки не було провини в дії і словах з боку Ісуса. Тому члени Синедріона знайшли лжесвідків, які дали свідчення проти Ісуса: «Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і через три дні споруджу інший, нерукотворний» (Закон Божий). А Булгаков намагається зробити зі свого героя пророка на суді у Пілата. Ієшуа каже: «Я, ігемон, говорив, що впаде храм старої віри і створиться новий храм істини…»
Істотною відмінністю булгаковського героя від Ісуса Христа є те, що Ісус не уникає конфліктів. «Суть і тон його промов, - вважає С.С.Аверінцев, - виняткові: слухач повинен або повірити, або стати ворогом... Звідси неминучість трагічного кінця». А Ієшуа Га-Ноцрі? Його слова та вчинки зовсім позбавлені агресивності. Кредо його життя полягає в таких словах: "Правду говорити легко і приємно". Щоправда, для нього полягає в тому, що злих людей не буває, є нещасні. Він – людина, яка проповідує Любов, тоді як Ісус – Месія, що стверджує Істину. Уточню: нетерпимість Христа проявляється лише у питаннях віри. У стосунках між людьми Він вчить: «… не противься злому. Але хто вдарить тебе в праву твою щоку, зверни до нього й іншу» (Євангеліє від Матвія 5, 39).
Апостол Павло так уточнює ці слова: Не будь переможений злом, але перемагай зло добром, тобто борись зі злом, але при цьому не примножуй його сам. У романі «Майстер і Маргарита» Булгаков дає нам тлумачення заповіді Ісуса Христа. Чи можемо ми сказати, що слова апостола Павла застосовні до Ієшуа Га-Ноцрі, булгаковського Христа? Безумовно, тому що протягом усього свого життя він на крок не відступає від свого добра. Воно вразливе, але не зневажається, можливо, і тому, що важко зневажати тих, хто не знає тебе, вірить у твою доброту, схильний до тебе, незалежно ні від чого. Ми не можемо дорікнути його бездіяльності: він шукає зустрічей з людьми, готовий говорити з кожним. Але він абсолютно беззахисний перед жорстокістю, цинізмом, зрадою, бо сам добрий.
Проте неконфліктного Ієшуа Га-Ноцрі очікує така ж доля, як і «конфліктного» Ісуса Христа. Чому? Не виключено, що тут Булгаков підказує нам: розп'яття Христа - зовсім не наслідок Його нетерпимості, як можна припустити, читаючи Євангеліє. Справа в іншому, більш суттєвому. Якщо не торкатися релігійної сторони питання, причина загибелі героя «Майстра і Маргарити», як і його прообразу, полягає в їхньому ставленні до влади, а точніше, до того життєвого устрою, який ця влада уособлює і підтримує.
Загальновідомо, що Христос рішуче розділяв «кесарів» і «богів». Проте саме земна влада, світська (намісник Риму) і церковна (Сінедріон), засуджують його до смерті за земні злочини: Пилат засуджує Христа як державного злочинця, який нібито претендує на царський престол, хоча сам у цьому сумнівається; Синедріон - як лжепророка, який богохульно називає себе Сином Божим, хоча, як уточнює Євангеліє, насправді первосвященики бажали йому смерті «із заздрощів» (Євангеліє від Матвія 27, 18).
Ієшуа Га-Ноцрі не претендує на владу. Щоправда, він оцінює її прилюдно як «насильство над людьми» і навіть упевнений, що колись її, влада, може й не бути зовсім. Але така оцінка сама по собі не така вже небезпечна: коли ще це буде, щоб люди могли зовсім обходитися без насильства? Тим не менш, саме слова про «невічність» існуючої влади стають формальним приводом загибелі Ієшуа (як і у випадку з Ісусом Христом).
Справжня ж причина загибелі Ісуса та Ієшуа в тому, що вони внутрішньо вільні і живуть за законами любові до людей – законів, не властивих та неможливих для влади, причому не римської чи якоїсь іншої, а влади взагалі. У романі М. А. Булгакова Ієшуа Га-Ноцрі та в Законі Божому Ісус – не просто вільні люди. Вони випромінюють свободу, самостійні у своїх судженнях, щирі у висловленні своїх почуттів так, як не може бути щира абсолютно чиста і добра людина.

ІЄШУА ГА-НОЦРІ

Персонаж роману «Майстер і Маргарита», що сягає Ісуса Христа Євангелій. Ім'я «Ієшуа Га-Ноцрі» Булгаков зустрів у п'єсі Сергія Чевкіна «Ієшуа Ганоцрі. Неупереджене відкриття істини» (1922), а потім перевірив його за працями істориків. У булгаковському архіві збереглися виписки з книги німецького філософа Артура Древса (1865-1935) «Міф про Христа», перекладеної російською в 1924 р., де стверджувалося, що давньоєврейською слово «нацар», або «нацер», означає «галузь або «гілка», а «Ієшуа» або «Іошуа» - «допомога Ягве» або «допомога божій». Правда, в іншій своїй роботі, «Заперечення історичності Ісуса в минулому і теперішньому», що з'явилася російською в 1930 р., Древі віддавав перевагу іншій етимології слова «нацер» (ще один варіант – «ноцер») – «страж», «пастух» », приєднуючись до думки британського історика біблії Вільяма Сміта (1846-1894) про те, що ще до нашої ери серед євреїв існувала секта назореїв, або назарян, які шанували культового бога Ісуса (Іошуа, Ієшуа) «га-ноцрі» . «Ісуса-охоронця». В архіві письменника збереглися і виписки з книги англійського історика та богослова єпископа Фрідеріка В. Фаррара «Життя Ісуса Христа» (1873). Якщо Древі та інші історики міфологічної школи прагнули довести, що прізвисько Ісуса Назарей (Га-Ноцрі) не носить географічного характеру і ніяк не пов'язане з містом Назаретом, яке, на їхню думку, ще не існувало в євангельські часи, то Фаррар, один з найбільш чільних адептів історичної школи (див.: Християнство), відстоював традиційну етимологію. З його книги Булгаков дізнався, що згадуване Талмуді одне з імен Христа - Га-Ноцрі означає Назарянин. Давньоєврейське «Ієшуа» Фаррара перекладав трохи інакше, ніж Древе, - «чий порятунок є Єгова». З Назаретом англійський історик пов'язував місто Ен-Сарід, яке згадував і Булгаков, змушуючи Пілата уві сні бачити «жебрака з Ен-Саріда». Під час допиту прокуратором І. Г.-Н. як місце народження бродячого філософа фігурувало місто Гамала, яке згадувалося в книзі французького письменника Анрі Барбюса (1873-1935) «Ісус проти Христа». Виписки з цієї роботи, що вийшла СРСР в 1928 р., також збереглися в булгаковском архіві. Оскільки існували різні, що суперечили один одному етимології слів «Ієшуа» і «Га-Ноцрі», Булгаков не став розкривати значення цих імен у тексті «Майстра і Маргарити». Через незавершеність роману письменник не зупинив свій остаточний вибір однією з двох можливих місць народження І. Р.-Н.

У портреті І. Р.-Н. Булгаков врахував таке повідомлення Фаррара: «Церква перших століть християнства, будучи знайома з витонченою формою, в яку геній язичницької культури втілював свої уявлення про юних богів Олімпу, але, усвідомлюючи також фатальну зіпсованість в ній чуттєвого зображення, мабуть з особливою від цього боготворення тілесних якостей і приймала за ідеал Ісаїне зображення ураженого і приниженого страждальця або захоплений опис Давидом зневаженої людини, що ганиться людьми (Вих., LIII, 4; Пс., XXI, 7,8,16,18). Краса Його, каже Климент Олександрійський, була в його душі, а на вигляд Він був худий. Іустін Філософ описує його як людину без краси, без слави, без честі. Тіло Його, каже Оріген, було мало, погано складене і неблагоподібне. «Його тіло, – каже Тертуліан, – не мало людської краси, тим менш небесної пишноти». Англійський історик наводить також думку грецького філософа ІІ. Цельса, який зробив переказ про простоту і неблагополуччя Христа основою заперечення Його божественного походження. Разом про те, Фаррар спростував засноване на помилці латинського перекладу Біблії - Вульгати - твердження, що Христос, зцілив багатьох від прокази, був прокаженным. Автор «Майстра та Маргарити» вважав ранні свідчення про зовнішність Христа достовірними, і зробив свого І. Г.-Н. худим і непоказним зі слідами фізичного насильства на обличчі: людина, що постала перед Понтієм Пілатом, «була одягнена в старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем навколо чола, а руки пов'язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, у кутку рота - садна з запеклою кров'ю. Наведений із тривожною цікавістю дивився на прокуратора». Булгаков, на відміну Фаррара, всіляко підкреслює, що І. Р.-Н. - людина, а не Бог, тому він і наділений найнеблагообразнішою, що не запам'ятовується зовнішністю. Англійський історик був переконаний, що Христос «не міг бути у своїй зовнішності без особистої величі пророка і первосвященика». Автор «Майстра та Маргарити» врахував слова Фаррара про те, що до допиту у прокуратора Ісуса Христа двічі били. В одному з варіантів редакції 1929 І. Г.-Н. прямо просив Пілата: «Тільки ти не бий мене сильно, бо мене вже двічі били сьогодні...» Після побоїв, а тим більше під час страти, зовнішність Ісуса ніяк не могла містити ознак величі, властивого пророку. На хресті у І. Г.-Н. у вигляді проступають досить потворні риси: «. .. Відкрилося обличчя повішеного, розпухле від укусів, із запливлими очима, невпізнанне обличчя», а «очі його, зазвичай ясні, тепер були мутноваті». Зовнішнє неблагополуччя І. Г.-Н. контрастує з красою його душі та чистотою його ідеї про торжество правди та добрих людей (а злих людей, на його переконання, немає на світі), подібно до того, як, за словами християнського теолога II-III ст. Климента Олександрійського, духовна краса Христа протистоїть його простої зовнішності.

У образі І. Г.-Н. відбилися міркування єврейського публіциста Аркадія Григоровича (Авраама-Урії) Ковнера (1842-1909), чия полеміка з Достоєвським здобула широку популярність. Ймовірно, Булгаков був знайомий із присвяченою Ковнеру книгою Леоніда Петровича Гроссмана (1888-1965) "Сповідь одного єврея" (М.-Л., 1924). Там, зокрема, цитувався лист Ковнера, написаний у 1908 р. та критикуючий міркування письменника Василя Васильовича Розанова (1856-1919) про сутність християнства. Ковнер стверджував, звертаючись до Розанова: "Безперечно, що християнство грало і грає величезну роль історії культури, але мені здається, що особистість Христа тут майже ні до чого. Не кажучи про те, що особистість Христа більш міфічна, ніж реальна, що багато хто історики сумніваються у самому існуванні його, що в єврейській історії та літературі про нього навіть не згадується, що сам Христос зовсім не засновник християнства, тому що останнє сформувалося в релігію та церкву лише через кілька століть після народження Христа, – не кажучи про все адже сам Христос не дивився на себе, як на рятівника роду людського.Чому ж Ви і Ваші прісні (Мережковський, Бердяєв та ін.) ставите Христа центром світу, боголюдиною, святою плоттю, моноквіткою тощо? Не можна ж допустити , щоб Ви і Ваші прісні щиро вірили у всі чудеса, про які розповідається в Євангеліях, у реальне, конкретне воскресіння Христа, а якщо все в Євангелії про чудеса алегорично, то звідки у Вас обожнювання хорошої, ідеально чистої людини, яких, однак, всесвітня історія знає безліч? Чи мало добрих людей помирало за свої ідеї та переконання? Чи мало їх зазнало всіляких мук у Єгипті, Індії, Юдеї, Греції? Чим же Христос вищий, святіший за всіх мучеників? Чому він став боголюдиною?

Щодо сутності ідей Христа, наскільки вони виражені Євангелієм, його смирення, його благодушності, то серед пророків, серед брамінів, серед стоїків знайдете не одного такого благодушного мученика. Чому ж, знов-таки, один Христос рятівник людства та світу?

Потім ніхто з вас не пояснює: що було зі світом до Христа? Жило ж чимось людство скільки тисячоліть без Христа, живуть чотири п'ятих людства поза християнством, отже, і без Христа, без його спокутування, тобто ніскільки його не потребуючи. Невже всі незліченні мільярди людей загинули і приречені на смерть тому, що вони з'явилися на світ до Спасителя-Христа, або через те, що вони, маючи свою релігію, своїх пророків, свою етику, не визнають божественність Христа?

Нарешті, адже дев'яносто дев'ять сотих християн досі не мають уявлення про істинне, ідеальне християнство, джерелом якого вважаєте Христа. Адже добре знаєте, що всі християни в Європі та Америці швидше шанувальники Ваала і Молоха, ніж моноквітка Христа; що в Парижі, Лондоні, Відні, Нью-Йорку, Петербурзі і нині живуть, як жили раніше язичники у Вавилоні, Ніневії, Римі і навіть Содомі... Які результати дали святість, світло, боголюдяність, спокута Христа, якщо його шанувальники залишаються язичниками досі?

Майте мужність і відповідайте ясно і категорично на всі ці питання, які мучать неосвічених і сумнівних скептиків, а не ховайтеся під нічого не виражають і незрозумілі вигуки: божественний космос, боголюдина, рятівник світу, спокутник людства, моноквітка і т.п. , що бажають і прагнуть правди, і говоріть з нами людською мовою".

І. Г.-Н. у Булгакова говорить з Пілатом цілком людською мовою, і виступає лише у своїй людській, а не божественній іпостасі. За межами роману залишаються всі євангельські чудеса та воскресіння. І. Г.-Н. не виступає як творець нової релігії. Ця роль приготована Левію Матвію, який "неправильно записує" за своїм учителем. І через дев'ятнадцять століть в язичництві продовжують перебувати навіть багато хто з тих, хто вважає себе християнами. Невипадково в ранніх редакціях "Майстри і Маргарити" один із православних священиків влаштовував розпродаж церковних цінностей прямо в храмі, а інший, отець Аркадій Елладов, переконував Ніканора Івановича Босого та інших заарештованих здавати валюту. Надалі ці епізоди з роману пішли через свою явну нецензурність. І. Г.-Н. - це Христос, очищений від міфологічних нашарувань, добра, чиста людина, яка загинула за своє переконання, що всі люди – добрі. А церкву під силу заснувати лише Левію Матвію, людині жорстокій, яким і називає його Понтій Пілат, і знає, що "крові ще буде".

Булгаківська енциклопедія. - Академік. 2009 .

Дивитись що таке "ІЕШУА ГА-НОЦРІ" в інших словниках:

Ієшуа Га Ноцрі: Ієшуа hа Ноцрі (ישוע הנוצרי), Ієшуа з Назарета реконструйована вихідна форма (зворотний переклад) євангельської прізвиська Ісуса Христа (грец. Ἰησους Ναζαρηνος, І. Йешу (hа Ноцрі) персонаж Толедот… … Вікіпедія

Центральний персонаж роману М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» (1928-1940). Образ Ісуса Христа виникає на перших сторінках роману у розмові двох співрозмовників на Патріарших ставках, один з яких, молодий поет Іван Бездомний, написав… Літературні герої

Цей термін має й інші значення, див. Ієшуа Га Ноцрі. Ієшуа, на прізвисько Га Ноцрі (івр. ישוע הנוצרי) … Вікіпедія

Га Ноцрі — один із героїв роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Є аналогом Ісуса Христа в альтернативному священному писанні трактуванні. У нецензурованій версії Вавилонського Талмуду згадується проповідник на ім'я івр. ‎יש ו‎… … Вікіпедія

Ієшуа Га Ноцрі один із героїв роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Є аналогом Ісуса Христа в альтернативному священному писанні трактуванні. У нецензурованій версії Вавилонського Талмуду згадується проповідник на ім'я івр. ‎יש… … Вікіпедія

Світова релігія, що об'єднує послідовників вчення Ісуса Христа, викладеного в Новому Завіті чотирьох Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна), Діяннях апостолів та деяких інших священних текстів. Священною книгою X. зізнається... Енциклопедія Булгакова

Роман. За життя Булгакова ні завершено і публікувався. Вперше: Москва, 1966 № 11; 1967 № 1. Час початок роботи над М. і М. Булгаков у різних рукописах датував то 1928, то 1929 р. Швидше за все, до 1928 р. відноситься ... Енциклопедія Булгакова

Ієшуа високий, але його висота — людська
за своєю природою. Він високий за людським
мірок. Він людина. У ньому немає нічого від Божого Сина.
М. Дунаєв 1

Ієшуа та Майстер, незважаючи на те, що за обсягом займають трохи місця у романі, є центральними героями роману. У них чимало спільного: один - бродячий філософ, який не пам'ятає своїх батьків і не має нікого на світі; інший — безіменний співробітник якогось московського музею, також самотній.

Долі обох складаються трагічно, і цим вони зобов'язані тій істині, яка їм відкрита: для Ієшуа це ідея добра; для Майстра - це та правда про події двохтисячолітньої давності, яку він "вгадав" у своєму романі.

Ієшуа Га-Ноцрі.З релігійного погляду образ Ієшуа Га-Ноцрі є відступом від християнських канонів, і магістр богослов'я, кандидат філологічних наук М.М. Дунаєв про це пише: "На дереві втраченої істини, витонченої помилки дозрів і плід під назвою "Майстер і Маргарита", що з художнім блиском свідомо або мимоволі - спотворив першооснову [Євангеліє. - В.К.], а в результаті вийшов роман антихристиянський, “євангеліє від сатани”, “анти-літургія” 2 . Проте булгаковський Ієшуа — це образ художній, багатовимірний,оцінка та аналіз його можливі з різних точок зору: релігійної, історичної, психологічної, етичної, філософської, естетичної… Принципова багатовимірність підходів породжує множинність точок зору, породжує суперечки про сутність цього персонажа роману.

Для читача, який вперше відкриває роман, ім'я цього персонажа є загадкою. Що воно значить? "Ієшуа(або Єгошуа) - це єврейська форма імені Ісус, що в перекладі означає “Бог мій спасіння”, або “Спаситель” 3 . Га-Ноцрівідповідно до поширеного тлумачення цього слова перекладається як "Назар; назарянин; з Назарета", тобто рідного міста Ісуса, де пройшли його дитячі роки (народився Ісус, як відомо, у Віфлеємі). Але, якщо обрана автором нетрадиційна форма іменування персонажа, нетрадиційним з релігійної точки зору, неканонічним повинен бути і сам носій цього імені. Ієшуа - це художній, неканонічний "двійник" Ісуса Христа (Христос у перекладі з грецької - "Месія").

Нетрадиційність образу Ієшуа Га-Ноцрі у порівнянні з євангельським Ісусом Христом очевидна:

Ієшуа у Булгакова "людина років двадцяти семи". Ісусові Христу, як відомо, було тридцять три роки під час здійснення ним жертовного подвигу. Щодо дати народження Ісуса Христа, справді, існують розбіжності серед самих церковнослужителів: протоієрей Олександр Мень, посилаючись на праці істориків, вважає, що Христос народився на 6-7 років раніше за його офіційне різдво, обчислене у VI столітті ченцем Діонісієм Малим 4 . Цей приклад показує, що М. Булгаков, створюючи свій "фантастичний роман" (авторське визначення жанру), ґрунтувався на реальних історичних фактах;

Булгаковський Ієшуа не пам'ятає своїх батьків. Мати та офіційний отець Ісуса Христа названі у всіх євангеліях;

Ієшуа по крові "здається, сирієць". Єврейське походження Ісуса простежено від Авраама (у Євангелії від Матвія);

Ієшуа має одного-єдиного учня – Левія Матвія. Ісус, як стверджують євангелісти, мав дванадцять апостолів;

Ієшуа відданий Юдою - якимсь ледь знайомим молодим чоловіком, який, однак, не є учнем Ієшуа (як у Євангелії Юда є учнем Ісуса);

Іуда у Булгакова вбито за наказом Пілата, який хоче хоча б цим заспокоїти своє сумління; євангельський Юда з Каріота повісився;

після смерті Ієшуа тіло його викрадає і зраджує землі Левій Матвій. В Євангелії - Йосип з Аримафеї, "учень Христа, але таємний зі страху від юдеїв";

змінено характер проповіді євангельського Ісуса, у романі М. Булгакова залишено лише одне моральне становище "Всі люди добрі"до цього, однак, християнське вчення не зводиться;

оскаржено божественне походження Євангелій. Про записи на пергаменті учня Левія Матвія Ієшуа в романі говорить: "Ці добрі люди… нічого не вчилися і всі переплутали, що я казав. Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця триватиме дуже довгий час. І все через те, що він неправильно записує за мною".<...>Ходить, ходить один із козлячим пергаментом і безперервно пише. Але одного разу я заглянув у цей пергамент і жахнувся. Нічого з того, що там записано, я не говорив. Я його благав: спали ти заради Бога свій пергамент! Але він вирвав його в мене з рук і втік.

не йдеться про божественне походження Боголюдини і розп'яття на хресті — спокутну жертву (у Булгакова страчені "засуджено... до повішення на стовпах!").

Читайте також інші статті щодо творчості М.А. Булгакова та аналізу роману "Майстер і Маргарита":

• 3.1. Образ Ієшуа Га-Ноцрі. Порівняння з євангельським Ісусом Христом

«Майстер і Маргарита» – це останній твір Михайла Булгакова. Так кажуть не лише літератори, а й він сам. Помираючи від тяжкої хвороби, він сказав своїй дружині: «Можливо це правильно. Що я міг ще створити після «Майстра»?». Чи справді, що письменник міг ще сказати? Цей твір настільки багатогранний, що читач не відразу розуміє, якого жанру воно відноситься. Дивовижний сюжет, глибока філософія, дещиця сатири та харизматичні персонажі – все це створило унікальний шедевр, який читають у всьому світі.

Цікавим персонажем цього твору є Ієшуа Га-Ноцрі, про який і йтиметься у статті. Звичайно, багато читачів, захоплених харизмою темного володаря Воланда, не особливо звертають увагу на такого персонажа, як Ієшуа. Але навіть у романі сам Воланд визнав його рівним собі, ми й поготів не варто його ігнорувати.

Дві башти

«Майстер і Маргарита» - це гармонійне поєднання протилежних початків. Фантастика та філософія, фарс і трагедія, добро і зло... Тут зміщені просторові, тимчасові та психологічні характеристики, а в самому романі є ще один роман. Перед очима читачів перегукуються один з одним дві різні історії, які створив один автор.

Перша історія відбувається в сучасній для Булгакова Москві, а події другий - у стародавньому Ершалаїмі, де зустрічаються Ієшуа Га-Ноцрі та Понтій Пілат. Читаючи роман, складно повірити, що ці дві діаметрально протилежні новели створила одна людина. Події в Москві описуються живою мовою, якій не чужі нотки комізму, пліток, чортівни і фамільярщини. Але коли мова заходить про Єршалаїм, художній стиль твору різко змінюється на суворий та урочистий.

У білому плащі з кривавим підбоєм, човгаючою ходою рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат...

Дві ці частини повинні показати читачеві, в якому стані є моральність і як вона змінилася за останні 2000 років. Виходячи з цього задуму автора і розглядатимемо образ Ієшуа Га-Ноцрі.

Вчення

Ієшуа прибув у цей світ на початку ери християнства і проповідував просте вчення про добро. Тільки його сучасники ще були готові до прийняття нових істин. Ієшуа Га-Ноцрі засудили до страти - ганебного розп'яття на стовпі, яке призначалося для небезпечних злочинців.

Люди завжди боялися того, чого не міг осягнути їхній розум, і за цю неосвіченість поплатився життям ні в чому не винна людина.

Євангеліє від…

Спочатку вважалося, що Ієшуа Га-Ноцрі та Ісус - це одна і та сама людина, ось тільки автор хотів сказати зовсім не це. Образ Ієшуа відповідає жодному християнському канону. Цей персонаж включає безліч релігійних, історичних, етичних, психологічних і філософських характеристик, але все ж таки залишається простою людиною.

Булгаков був освіченим і добре знав Євангеліє, ось тільки він не мав мети створювати ще один екземпляр духовної літератури. Письменник усвідомлено спотворює факти, навіть ім'я Ієшуа Га-Ноцрі у перекладі означає «рятівник із Назарету», а всім відомо, що біблійний персонаж народився у Віфлеємі.

Невідповідності

Вище було представлено не єдину невідповідність. Ієшуа Га-Ноцрі у романі «Майстер і Маргарита» є оригінальним, істинно булгаковським героєм, який не має нічого спільного з біблійним персонажем. Так, у романі він з'являється перед читачем молодою людиною 27 років, тоді як Сину Божому було 33 роки. Ієшуа має лише одного послідовника, Левія Матвія, у Ісуса було 12 учнів. У романі Іуду вбили за наказом Понтія Пілата, а в Євангелії він скоїв самогубство.

Такими невідповідностями автор всіляко намагається підкреслити, що Ієшуа Га-Ноцрі - це в першу чергу людина, яка змогла знайти в собі психологічну і моральну опору, і він залишався вірним своїм переконанням до самого кінця.

Зовнішній вигляд

У романі «Майстер і Маргарита» Ієшуа Га-Ноцрі постає перед читачем у неблагородному зовнішньому образі: стоптані сандалі, старий і порваний блакитний хітон, голову вкриває біла пов'язка з ремінцем навколо чола. Руки його пов'язані за спиною, під оком синець, а в кутку рота садна. Цим Булгаков хотів показати читачеві, що духовна краса набагато вища за зовнішню привабливість.

Ієшуа не був божественно незворушний, як і всі люди, він відчував страх перед Пілатом та Марком Крісобоєм. Він навіть не здогадувався про своє (можливо, божественне) походження і чинив так само, як і звичайні люди.

Божественність присутня

У творі багато уваги приділяється людським якостям героя, але при цьому автор не забуває про його божественне походження. Наприкінці роману саме Ієшуа стає уособленням тієї сили, що сказала Воланду дарувати Майстру спокій. І водночас автор не бажає сприймати цього персонажа прообразом Христа. Саме тому характеристика Ієшуа Га-Ноцрі така неоднозначна: одні кажуть, що його прототипом був Син Божий, інші запевняють, що він був простою людиною з гарною освітою, а треті вважають, що вона була трохи не в собі.

Моральна істина

Герой роману прийшов у світ, маючи при собі одну моральну істину: будь-яка людина добра. Ця позиція виступила істиною всього роману. Дві тисячі років тому було знайдено «засіб порятунку» (тобто покаяння у гріхах), яке змінило хід усієї історії. Але Булгаков бачив порятунок у духовному подвигу людини, у його моральності та стійкості.

Сам Булгаков не був глибоко релігійною людиною, він не ходив до церкви і перед смертю навіть відмовився від соборування, але й атеїзм не вітав. Він вважав, що нова ера в ХХ столітті - це час самопорятунку і самоврядування, яке колись стало світом в Ісусі. Автор вважав, що такий акт здатний врятувати Росію у ХХ столітті. Можна сказати, що Булгаков хотів, щоб люди вірили в Бога, але не сліпо дотримувалися всього, що написано в Євангеліє.

Навіть у романі він відкрито заявляє, що Євангеліє – це вигадка. Ієшуа оцінює Левія Матвія (він же євангеліст, який відомий усім) такими словами:

Ходить, ходить один із козлячим пергаментом і безперервно пише, але я одного разу зазирнув у цей пергамент і жахнувся. Нічого з того, що там записано, я не говорив. Я його благав: спали ти заради бога свій пергамент!

Сам Ієшуа заперечує достовірність свідчення Євангелія. І в цьому його погляди єдині з Воландом:

Уже хтось, - звертається Воланд до Берліоза, а ви повинні знати, що нічого з того, що написано в Євангеліях, не відбувалося насправді ніколи.

Ієшуа Га-Ноцрі та Понтій Пілат

Особливе місце у романі займають стосунки Ієшуа з Пілатом. Саме останньому Ієшуа сказав, що будь-яка влада – це насильство над людьми, і одного разу настане час, коли не залишиться жодної влади, крім царства істини та справедливості. Пілат відчув у словах арештанта дещицю правди, але все-таки не може його відпустити, боячись за свою кар'єру. Обставини тиснули на нього, і він підписав безрідному філософові смертний вирок, про який дуже шкодував.

Пізніше Пилат намагається спокутувати свою провину і просить священика відпустити на честь свята саме цього засудженого. Але його задум не увінчався успіхом, тому він наказав своїм слугам припинити страждання засудженого і особисто розпорядився, щоб убили Юду.

Знайомимося ближче

Повністю зрозуміти булгаковського героя можна лише звернувши увагу на діалог Ієшуа Га-Ноцрі та Понтія Пілата. Саме з нього можна дізнатися, звідки був Ієшуа родом, наскільки він був утворений і як ставиться до оточуючих.

Ієшуа - лише персоніфікований образ морально-філософських уявлень людства. Тому не дивно, що в романі відсутній опис цієї людини, є лише згадка про те, як вона одягнена і що на обличчі є синець і садна.

Ще з діалогу з Понтієм Пілатом можна дізнатися, що Ієшуа самотній:

Немає нікого. Я один у світі.

І, що дивно, у цьому висловленні немає нічого, що могло б прозвучати як скарга на самотність. Ієшуа не потребує співчуття, він не почувається сиротою або якимось неповним. Він самодостатній, перед ним увесь світ і він відкритий для нього. Трохи складно зрозуміти цілісність Ієшуа, він дорівнює собі самому і всьому світу, що увібрав у себе. Він не ховається в колоритному багатоголосності ролей і масок, він вільний від цього.

Сила Ієшуа Га-Ноцрі настільки величезна, що спочатку її сприймають як слабкість і безвольність. Але він не такий простий: Воланд почувається з ним на рівних. Булгаковський персонаж є яскравим прикладом ідеї боголюдини.

Бродячий філософ сильний своєю непохитною вірою в добро, і цю віру не може відібрати в нього ні страх покарання, ні видима несправедливість. Його віра існує всупереч усьому. У цьому герої автор бачить як проповідника-реформатора, а й втілення вільної духовної діяльності.

Освіченість

У романі Ієшуа Га-Ноцрі має розвинену інтуїцію та інтелект, що дозволяє йому вгадувати майбутнє, причому не просто можливі події в найближчі кілька днів. Ієшуа здатний вгадати долю свого вчення, яке вже зараз невірно викладається Левієм Матвієм. Ця людина настільки внутрішньо вільна, що навіть розуміючи, що їй загрожує смертна кара, він вважає своїм обов'язком сказати римському наміснику про його мізерне життя.

Га-Ноцрі щиро проповідує любов та терпимість. У нього немає тих, яким би він віддав перевагу. Пилат, Юда і Крисоба - всі вони цікаві і «добрі люди», лише покалічені обставинами та часом. Розмовляючи з Пілатом, він каже, що злих людей у ​​світі немає.

Головна сила Ієшуа - у відкритості та безпосередності, він постійно перебуває в такому стані, що будь-якої миті готовий піти назустріч. Він відкритий для цього світу, тому розуміє кожну людину, з якою її зіштовхує доля:

Біда в тому, - продовжував ніким не зупиняється пов'язаний, - що ти надто замкнений і остаточно втратив віру в людей.

Відкритість і замкнутість у світі Булгакова – це два полюси добра та зла. Добро завжди рухається назустріч, а замкнутість відкриває шлях для зла. Для Ієшуа істина – це те, що є насправді, подолання умовностей, звільнення від етикету та догм.

Трагедія

Трагедія історії Ієшуа Га-Ноцрі полягає в тому, що його вчення не було затребуване. Люди просто не були готові прийняти його істину. І герой навіть побоюється, що його слова будуть зрозумілі неправильно, і плутанина триватиме дуже довго. Але Ієшуа не зрікся своїх ідей, він - символ людяності і стійкості.

Трагедію свого персонажа у світі переживає Майстер. Можна навіть сказати, що Ієшуа Га-Ноцрі та Майстер у чомусь схожі. Жоден із них не відмовився від своїх ідей, і обидва поплатилися за них життям.

Смерть Ієшуа була передбачуваною, і її трагізм автор підкреслює за допомогою грози, яка закінчує сюжетну лінію та сучасну історію:

Темрява. Прийшла зі Середземного моря, накрила ненавидиме прокуратором місто... Опустилася з неба безодня. Пропав Єршалаїм - велике місто, ніби не існувало на світі... Все пожрала пітьма...

Моральність

Зі смертю головного героя в темряву занурився не тільки Єршалаїм. Моральність його городян залишала бажати кращого. Багато жителів з цікавістю спостерігали за тортурами. Вони не злякалися ні пекельної спеки, ні далекої дороги: страта - адже це так цікаво. І приблизно така ж ситуація відбувається через 2000 років, коли народ пристрасно бажає відвідати скандальний виступ Воланда.

Дивлячись на те, як поводяться люди, Сатана робить такі висновки:

Вони – люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... людство любить гроші, з чого б ті не були зроблені, чи зі шкіри, чи з паперу, чи з бронзи, чи з золота... Ну, легковажні... ну що, і милосердя іноді стукає в їхні серця.

Ієшуа - це не тьмяне, але всіма забуте світло, на якому зникають тіні. Він є втіленням добра і любові, звичайною людиною, яка, незважаючи на всі страждання, все ж таки вірить у світ і людей. Ієшуа Га-Ноцрі – це могутні сили добра в людському образі, але навіть на них можна вплинути.

Протягом усього роману автор проводить чітку грань між сферами впливу Ієшуа та Воланда, але, з іншого боку, важко не помітити єдність їхніх протилежностей. Звичайно, у багатьох ситуаціях Воланд виглядає набагато значуще, ніж Ієшуа, але ці володарі світла та темряви рівні між собою. І завдяки цій рівності у світі існує гармонія, адже якби не було когось одного, існування іншого було б безглуздим. Той спокій, яким нагородили Майстра, це своєрідна угода між двома могутніми силами, і до цього рішення спонукає дві великі сили звичайне людське кохання, яке розглядається в романі як найвища цінність.