Жінки в хустках картини. Твір по картині «Дівчина в хустці» Венеціанова

Картина «Дівчина в хустці» була написана Олексієм Гавриловичем Венециановим, видатним російським майстром портретного живопису, в пізній період його творчості. З 1819 художник відмовляється від комерційної діяльності і перестає продавати свої роботи. А.Г. Венеціанов відмовляється від шуму великих міст, оселившись в селянській глибинці рідної країни, художник зображує відкриті, світлі обличчя простих людей.

З полотна Венеціанова «Дівчина в хустці» величезними, широко розкритими сіро-зеленими очима наївно дивиться зовсім молоденька селянська дівчинка. Поверх акуратно укладених на прямий проділ темного волосся накинутий синю хустку в крупну клітку. Дівчина з простої робітничої родини, юна красуня нітрохи не поступається в миловидності зніженим міським панночкам.

У всьому вигляді дівчини присутнє щось духовне, приховане від стороннього погляду. Відчувається, що вона добропорядна, скромна і добре вихована. Визнаний майстер свого жанру, А.Г. Венеціанов так вміло розміщує відблиски і тіні на портреті, що виникає відчуття, ніби дівчина дихає, ось-ось пустотливо посміхнеться, а тонка ручка поправить сповзає з голови хустку.

Пальчики дівчата ніжні й тендітні, важке життя в селянському селі того часу ніби не торкнулася тонкої персикової шкіри. Трохи бліде личко прикрашає легкий рум'янець, пухкі губки через мить розквітнуть в невинної дівочої усмішці.

Здається, ніби юна натурниця втомилася позувати, дівчинці, ще не знає, наскільки вона красива, незвично таку пильну увагу художника до добрим рисам її обличчя.

Трохи затемнені повіки надають дівчині в хустці замислений, трохи сумний вид. Погляд блискучих очей з-під тонких витончених брів тихий, прям і спокійний. Він поки ще позбавлений відгомонів життєвих драм, будь-яких внутрішніх надлому. А може бути, знаменитому портретистові Венеціанова просто хотілося вірити, що в такий юного життя ще все добре, і ніяка трагедія не змусила наповнитися сльозами довірливі оченята.

Червоно-жовті смуги на темній тканині хустки помітно освітлюють портрет, їх відсутність надавало б полотну замкнутий, можливо навіть траурного відтінку, а зображена на картині молода дівчина здалася б глядачеві на кілька років старше. З вражаючою чіткістю зображені волосся, що є одним з важливих критеріїв в оцінці портретних робіт. Завдяки майстерності живописця відблиски світла ніби зісковзують по гладким, можливо, прибраним назад і заплетені в шикарну товсту косу пасмам. Виникає відчуття, що над кожним волоском великий майстер трудився окремо.

Зображена А.Г. Венециановим дівчина також володіла на рідкість чітким овалом особи. У повороті голови натурниці присутня якась сором'язливість, ясний погляд говорить про не за віком розвиненому розумі. У картині «Дівчина в хустці» немає нічого зайвого, вона повністю відповідає своїй назві. Ось тільки скромна, непримітна на перший погляд дівчина з кожним переглядом картини стає все красивіше і загадковіше, символізуючи чистоту і духовність простого російського людини, образ тільки починає розквітати жіночої краси.

Про ПВПТПФОПК УФПТПОЕ ІПМУФБ ОЕ ХЛБ'БОП ОЙ ФПЮОПК ДБФЩ, ОЙ ЙНЕОЙ ЬФПК ДЕЧХИЛЙ. ч ЛБФБМПЗБІ тХУУЛПЗП НХ'ЕС, Б ФБЛЦЕ ПП ЧУЕІ УРТБЧПЮОЩІ Й'ДБОЙСІ Й НПОПЗТБЖЙСІ ДБФЙТПЧБО РПТФТЕФ ХУМПЧОП - 30-Е ЗПДЩ, Й ОБ'ЧБОЙЕ УФПМШ ЦЕ ХУМПЧОПЕ - "дЕЧХИЛБ Ч РМБФЛЕ" ЙМЙ "дЕЧХИЛБ Ч ЛМЕФЮБФПН РМБФЛЕ". е ЧУФТЕЮБЕФУС ХРПНЙОБОЙК ПВ ЬФПН РПТФТЕФЕ ОЙ Ч РЙУШНБІ ІХДПЦОЙЛБ, ОЙ Ч ЧПУРПНЙОБОЙСІ ЄЗП ВМЙ'ЛЙІ. нПЦЕФ ВЩФШ, б. з. чЕОЕГЙБОПЧ ОЕ РТЙДБЧБМ ВПМШИПЗП'ОБЮЕОЙС ЬФПК ТБВПФЕ, ОЕ ПЮЕОШ-ФП ДПТПЦЙМ ЕА? уЛТПНОЩК ЬФАД, УДЕМБООЩК У ЛТЕУФШСОУЛПК ДЕЧХИЛЙ, РП-ЧЙДЙНПНХ, ВЩУФТП, Ч ПДЙО-ДЧБ УЕБОУБ. нЕЦДХ ФЕН УБНБ ЧП'НПЦОПУФШ РПСЧМЕОЙС ЄЗП ПРО УЧЕФ ВЩМБ Ч ОЕЛПФПТПН ТПДЕ УПВЩФЙЕН Ч ЙУФПТЙЙ ТХУУЛПК ЦЙЧПРЙУЙ.

ч рЕФЕТВХТЗУЛПК бЛБДЕНЙЙ ІХДПЦЕУФЧ чЕОЕГЙБОПЧБ ОБ'ЩЧБМЙ "ТЙУХАЕЙК ЮЙОПЧОЙЛ".

УОБЮБМБ ПО УМХЦЙМ Ч ЛБОГЕМСТЙЙ дЙТЕЛФПТБ РПЮФ,'БФЕН Ч мЕУОПН ДЕРБТФБНЕОФЕ'ЕНМЕНЕТПН, Б Ч УЧПВПДОПЕ ПФ УМХЦВЩ ЧТЕНС Ч ьТНЙФБЦЕ ЛПРЙТПЧБМ РБУФЕМША тХВЕОУБ Й тЕНВТБОДФБ, РТЙОЙНБМ'БЛБ'Щ ПРО РПТФТЕФЩ Й ЧУЛПТЕ УФБМ РПМШ'ПЧБФШУС Й'ЧЕУФОПУФША ЗПТБ'ДП ВПМШИЕК, Юен ОЕЛПФПТЩЕ БЛБДЕНЙЛЙ ЦЙЧПРЙУЙ. юЕМПЧЕЛ - ПП ЧУСЛПН УМХЮБЕ ЧОЕИОЕ - ПО ВЩМ ФЙІЙК, Ч УРПТЩ ОЙЛПЗДБ ОЕ ЧУФХРБМ, УМБЧПК ОЕ ЛЙЮЙМУС, ПФ РПЛТПЧЙФЕМШУФЧБ НБУФЙФЩІ ЦЙЧПРЙУГЕЧ ОЕ ПФЛБ'ЩЧБМУС. ОФП ВЩ НПЗ РПДХНБФШ, ЮФП ЬФПФ "ТЙУХАЕЙК ЮЙОПЧОЙЛ" ДБЧОП ХЦЕ УПУФБЧЙМ "УПВУФЧЕООПЕ УЧПЕ РПОСФЙЕ П ЦЙЧПРЙУЙ" Й ФПМШЛП ДП ЧТЕНЕОЙ ОЕ ФПТПРЙФУС'БСЧМСФШ П УЕВЕ?

б. з. чЕОЕГЙБОПЧ. дЕЧХИЛБ Ч РМБФЛЕ.

дБЦЕ ДПУМХЦЙЧИЙУШ ДП ЮЙОБ ФЙФХМСТОПЗП УПЧЕФОЙЛБ Й РПМХЮЙЧ'ЧБОЙЕ БЛБДЕНЙЛБ ЦЙЧПРЙУЙ, ПО Чує ЕЕЕ ЦДБМ УЧПЕЗП ЮБУБ. бМЕЛУЕА зБЧТЙМПЧЙЮХ чЕОЕГЙБОПЧХ ЙУРПМОЙМПУШ УПТПЛ ЮЕФЩТЕ ЗПДБ, ЛПЗДБ ПРО ПВПТПФЕ РПТФТЕФБ н. н. жЙМПУПЖПЧПК (ЬФП РПМПФОП ОБІПДЙФУС Ч фТЕФШСЛПЧУЛПК ЗБМЕТЕЕ) ПО УДЕМБМ ОБДРЙУШ: "чЕОЕГЙБОПЧ Ч НБТФЕ 1823 ЗПДХ УЙН ПУФБЧМСЕФ УЧПА РПТФТЕФОХА ЦЙЧПРЙУШ".

Й ПО ДЕКУФЧЙФЕМШОП РЕТЕУФБЕФ РЙУБФШ РПТФТЕФЩ РП'БЛБ'БН, РПЛЙДБЕФ рЕФЕТВХТЗ, РЕТЕУЕМСЕФУС Ч УЧПА ДЕТЕЧЕОШЛХ уБЖПОЛПЧП Й РЙУШНБ РПДРЙУЩЧБЕФ: "чЕОЕГЙБОПЧ уБЖПОЛПЧУЛЙК". у ЬФПК РПТЩ ПО УБН ДЕМЙФ УЧПА ЦЙ'ОШ ЛБЛ ВЩ ПРО ДЧЕ ЮБУФЙ -ПДОБ, ЛПЗДБ ПО ВЩМ РТПУФП чЕОЕГЙБОПЧ, Й ДТХЗБС, ЛПЗДБ ПО УФБМ чЕОЕГЙБОПЧ-уБЖПОЛПЧУЛЙК. фЕРЕТШ, ПВТЕФС ОЕ'БЧЙУЙНПУФШ, ЧДБМЙ ПФ УХЕФОЩІ'БЛБ'ЮЙЛПЧ, РТЙДЙТЮЙЧПК бЛБДЕНЙЙ, ІХДПЦОЙЛ НПЗ ФЧПТЙФШ ПРО УЧПВПДЕ, РТЕДПУФБЧМЕООЩК УБН УЕВЕ, ТХЛПЧПДЙНЩК МЙИШ УПВУФЧЕООЩНЙ УЛМПООПУФСНЙ Й ЦЕМБОЙСНЙ. лТБУПФБ ПЛТХЦБАЕЕЗП НЙТБ РЕТЕРПМОСМБ ЄЗП ТБДПУФША.

ППФ ЛТЕУФШСОЛБ РП РЕТЧПК ВПТП'ДЕ ЧЕДЕФ РПД Х'ДГЩ МПИБДЕК. пФ ЕЕЕ ОЕ РТПЗТЕФПК'ЕНМЙ РПДОЙНБЕФУС МЕЗЛЙК РБТ, Й ЛБЦЕФУС, ВХДФП ЛТЕУФШСОЛБ РМЩЧЕФ Ч ЬФПК ДЩНЛЕ, ЕМЕ ЛБУБСУШ'ЕНМЙ ВПУЩНЙ ОПЗБНЙ. рТЕЛТБУОП ВЩМП ОЕ ЮФП-ФП ПФДЕМШОПЕ, Ч'СФПЕ УБНП РП УЕВЕ -НПМПДЩЕ МЙУФПЮЛЙ ЙМЙ ВПУПОПЗБС ЛТЕУФШСОЛБ, Б ОЕЮФП, УПЕДЙОСЧИЕЕ Йі Ч ПДОП Гемп. рТЕЛТБУОПК ВЩМБ УБНБ ЦЙ'ОШ'ЕНМЙ, РТЕЛТБУОЩН шЩМП ЮХЧУФЧП, ЛПФПТПЕ ТПЦДБМПУШ Ч ЄЗП ЗТХДЙ Й УПЕДЙОСМП У ЬФПК'ЕНМЕК, У МАДШНЙ, ТБВПФБАЕЙНЙ ПРО ОЕК ( "чЕУОБ ПРО РБИОЕ"). рТПКДЕФ ЕЕЕ ЮЕФЧЕТФШ ЧЕЛБ, РТЕЦДЕ Юен юЕТОЩИЕЧУЛЙК РТПЧП'ЗМБУЙФ Ч УЧПЕК'ОБНЕОЙФПК ДЙУУЕТФБГЙЙ: РТЕЛТБУОПЕ - ЕУФШ ЦЙ'ОШ, ФЕН УБНЩН ПФЛТЩЧ ОПЧХА РПМПУХ Ч ЙУФПТЙЙ ЬУФЕФЙЮЕУЛПК НЩУМЙ, Ч УБНПН ІПДЕ ТБ'ЧЙФЙС ТХУУЛПЗП ЙУЛХУУФЧБ. б РПЛБ ЮФП УЛТПНОЩК ІХДПЦОЙЛ, РПЮФЙ ВЕ'ЧЩЕ'ДОП ЦЙЧХЕЙК Ч УЧПЕК ДЕТЕЧЕОШЛЕ, ЧДПІОПЧЕООП ТБВПФБЕФ, РТПЛМБДЩЧБС РХФЙ ЬФПК ЙУФЙОЕ, ДПЧЕТССУШ УПВУФЧЕООЩН ЮХЧУФЧБН Й УЧПЕНХ РПОЙНБОЙА ЦЙ'ОЕООЩІ СЧМЕОЙК.

"ОЙЮЕЗП ОЕ Й'ПВТБЦБФШ ЙОБЮЕ, Юен Ч ОБФХТЕ СЧМСЕФУС, Й РПЧЙОПЧБФШУС ЄК ПДОПК ВЕ' РТЙНЕУЙ НБОЕТБ ЛБЛПЗП-МЙВП ІХДПЦОЙЛБ, ФП ЕУФШ ОЕ РЙУБФШ ЛБТФЙОХ a la Rybens, a la Rembrandt Й РТПЮ., ОП РТПУФП ЛБЛ ВЩ УЛБ'БФШ a la оБФХТБ" - ФБЛ ДХНБМ чЕОЕГЙБОПЧ Й ФБЛ ОБУФБЧМСМ УЧПЙІ ХЮЕОЙЛПЧ, ЧУЛПТЕ РПСЧЙЧИЙІУС Х ОЕЗП. Йі ПО ЙУЛБМ Й ОБІПДЙМ УТЕДШ ВЕДОПЗП Мадб Й ЛТЕРПУФОЩІ, ЧЕТХС, ЮФП, "ЙДХЮЙ УЙН ОПЧЩН РХФЕН", Співай РТЙВМЙ'СФУС Л РТБЧДЕ Й ЛТБУПФЕ чето, Юен ФЕ, ОФП ЗПДБНЙ ЛПРЙТХЕФ ТЙНУЛЙЕ Й ЗТЕЮЕУЛЙЕ ПВТБ'ГЩ, Й'ХЮБЕФ ЛМБУУЙЮЕУЛЙЕ РПМПФОБ,'БФЧЕТЦЙЧБЕФ РТБЧЙМБ, РТЙПВТЕФБЕФ ОБЧЩЛЙ , ПУФБЧБСУШ ЗМХІЙН Й УМЕРЩН РЕТЕД ФЕН НЙТПН РПДМЙООПК ЛТБУПФЩ, ЛПФПТХА СЧМСЕФ УПВПК РТЙТПДБ. уЧПЙ РПМПФОБ, ЮФП ВЩ Співай ОЙ Й'ПВТБЦБМЙ, ІХДПЦОЙЛ ВПМШИЕ ОЕ ОБ'ЩЧБЕФ "РПТФТЕФ", "РЕК'БЦ", "ЦБОТПЧБС УГЕОЛБ", Чує ЬФП "ЬФАДЩ Ч ВЕ'ХУМПЧОПН РПДТБЦБОЙЙ РТЙТПДЕ".

юБЕЕ ЧУЕЗП ПО РЙИЕФ ЛТЕУФШСОУЛЙЕ МЙГБ. б РПУЛПМШЛХ ПО РП УЧПЕНХ ДХИЕЧОПНХ ОБУФТПА РПЬФ, ФП ЧУЕЗДБ ЦБЦДЕФ ЧРЕЮБФМЕОЙК, ЛПФПТЩЕ РПНПЗМЙ ВЩ ЕНХ ХФЧЕТДЙФШУС Ч ЬФПН ЛБЮЕУФЧЕ. чУФТЕФЙФ ПО Ч РПМЕ НПМПДХА УЧЕФМПЗМБ'ХА ЛТЕУФШСОЛХ, ХУБДЙФ ЇЇ РЕТЕД НПМШВЕТФПН, ВТПУЙФ ЄК ПРО ЛПМЕОЙ ВХЛЕФ ЧБУЙМШЛПЧ Й У ФТЕРЕФПН ОБВМАДБЕФ, ЛБЛ УЧЕФЙФУС ЇЇ МЙГП, ЛБЛ ЗПМХВЕАФ ЗМБ'Б. й РТЙУФБМШОП ЧЗМСДЩЧБЕФУС Ч ЬФП РТЕПВТБЦЕООПЕ МЙГП. оП РПЬФХ ЮБЕЕ ЧУЕЗП РТЙІПДЙФУС ПФУФХРБФШ РЕТЕД ТЕБМЙУФПН, ЛПФПТЩК ОЕ НПЗ ОЕ'БНЕФЙФШ ЧЩТБЦЕОЙС РПЛПТОПК ХУФБМПУФЙ, ЛПФПТПЕ ДЕМБМП МЙГП ЛТЕУФШСОЛЙ'БУФЩЧИЙН, ЛБНЕООЩН. пО ВЩМ УМЙИЛПН ЮЕУФЕО, ЮФПВЩ РЙУБФШ ФП, ЮФП ЕНХ ІПФЕМПУШ ВЩ Ч ОЕК ХЧЙДЕФШ, Б ОЕ ФП, ЮФП ВЩМП ПРО УБНПН ДЕМЕ. й РПМПФОП'БРЕЮБФМЕЧБМП УХФХМЩЕ РМЕЮЙ, ВПМШИЙЕ, ОБФТХЦЕООЩЕ ТХЛЙ Й Ч'ЗМСД, Ч ЛПФПТПН ВЩМП УФПМШЛП РТЙДБЧМЕООПУФЙ, ВЕ'ТБ'МЙЮЙС ЛП ЧУЕНХ ПРО УЧЕФЕ ( "дЕЧХИЛБ У ЧБУЙМШЛБНЙ").

РПЬФ ЙМЙ ТЕБМЙУФ'БУФБЧМСМ чЕОЕГЙБОПЧБ ВТБФШУС'Б ЛЙУФШ, ЮФПВЩ РЙУБФШ "цОЙГХ", "лПТНЙМЙГХ У ТЕВЕОЛПН", "лТЕУФШСОЛХ фЧЕТУЛПК ЗХВЕТОЙЙ"? уЛПТЕЕ ЧУЕЗП, РПЬФ, РПФПНХ ЮФП Чує ЬФП РПТФТЕФЩ ЛТБУБЧЙГ. рТБЧДБ, ОЙ Ч ПДОПН УБМПОЕ, ОЙ Ч ПДОПК ЗПУФЙОПК ЬФЙІ ЛТЕУФШСОПЛ ОЕ ОБ'ЧБМЙ ВЩ ЛТБУБЧЙГБНЙ, Співай ЛТБУЙЧЩ РП ОБТПДОЩН, "НХЦЙГЛЙН" РТЕДУФБЧМЕОЙСН: ТХНСОЩ, ФП, ЮФП ОБ'ЩЧБЕФУС "ЛТПЧШ У НПМПЛПН", Йі ЖЙЗХТЩ ДЩИБФ'ДПТПЧШЕН Й УЙМПК-У МАВПК ТБВПФПК УРТБЧСФУС, МАВБС ФТХДОПУФШ йн ОЙРПЮЕН. чЗМСДЩЧБСУШ Ч Йі МЙГБ, НЩ РПОЙНБЕН, ЮФП УОПЧБ РПЬФ ПФУФХРБМ РЕТЕД ФТЕ'ЧЩН ОБВМАДБФЕМЕН. іХДПЦОЙЛ УФБТБМУС ВЩФШ ОБУФПМШЛП ФПЮОЩН, ЮФП РП ЄЗП РПМПФОБН ХЮЕОЩЕ НПЗХФ Й'ХЮБФШ ФЙР МЙГБ ФЧЕТУЛПК ЛТЕУФШСОЛЙ-ОЕУ-ЛПМШЛП УЛХМБУФПЕ, ИЙТПЛП ТБУУФБЧМЕООЩЕ ЗМБ'Б, ЧЩУПЛЙК ЗМБДЛЙК МПВ, ЧПМПУЩ, ЧУЕЗДБ РПЛТЩФЩЕ РПЧС'ЛПК, РПЧПКОЙЛПН, ЛПЛПИОЙЛПН ЙМЙ РМБФЛПН. Співай ДБЦЕ РПІПЦЙ ДТХЗ ПРО ДТХЗБ, ЛБЛ РПІПЦЙ ЛТБУБЧЙГЩ Ч УЛБ'ЛБІ, Ч ОБТПДОЩІ РЕУОСІ.

Й'ПВТБЦБС УЧПЙІ ЛТЕУФШСОПЛ, ІХДПЦОЙЛ ЛБЛ ВЩ ПФТЕЛБМУС ПФ ФЕЇ РПОСФЙК, РТЕДУФБЧМЕОЙК П ЦЕОУЛПК ЛТБУПФЕ, ЛПФПТЩЕ УХЕЕ-УФЧПЧБМЙ Ч ЄЗП ЧТЕНС. уМХЮБМПУШ Й ФБЛ, ЮФП Ч УРПТЕ РПЬФБ Й ТЕБМЙУФБ ПВБ РТЙІПДЙМЙ Л УПЗМБУЙА. й ФПЗДБ РПСЧМСМЙУШ ФБЛЙЕ РПМПФОБ, ЛБЛ "дЕЧХИЛБ Ч РМБФЛЕ". ьФП МЙГП ЧЩДЕМСЕФУС Ч ЗБМЕТЕЕ ЧЕОЕГЙБОПЧУЛЙІ ЦЕОЕЙО. ч Оєн ОЕФ ОЙЮЕЗП'БУФЩЧИЕЗП, ПОП НЙМП УЧПЕК ПДХІПФЧПТЕООПУФША. ЛБЛ УМХЮЙМПУШ, ЮФП ЦЙ'ОШ, ЙУРПМОЕООБС ФТХДБ Й МЙИЕОЙК, РПЕБДЙМБ ЬФП УХЕЕУФЧП, ЙМЙ ФПМШЛП ДП ЧТЕНЕОЙ ПВПИМБ ЄЗП УФПТПОПК? ч ДЕФУЛЙ РТЙРХІИЙІ ЗХВБІ ЛБЛ ВХДФП ФТЕРЕЕЕФ ХМЩВЛБ, Ч ЗМБ'БІ УФПМШЛП ЮЙУФПЗП, СУОПЗП УЧЕФБ Й ФБЛПЕ ДПЧЕТЙЕ Л НЙТХ, ЛБЛПЕ ВЩЧБЕФ ФПМШЛП Ч ТБООЕК АОПУФЙ. Чує ЗБТНПОЙЮОП Ч ЮЕТФБІ ЇЇ МЙГБ, Чує ЙУРПМОЕОП РТЕМЕУФЙ. Юен ВПМШИЕ ЧЗМСДЩЧБЕИШУС Ч ЇЇ МЙГП, ФЕН ВПМШИЕ ХЧЕТЕООПУФЙ, ЮФП ЛТБУПФБ ЬФБ ДПУФПКОБ УЮБУФШС, ТПЦДЕОБ ДМС УЮБУФШС. іХДПЦОЙЛ ЛБЛ ВХДФП ПФДЩІБМ, ТБВПФБС ОБД ЬФЙН РПМПФОПН, РТЕДБЧИЙУШ НЕЮФБН. пВТБ'Щ ЛТЕРПУФОЩІ ЛТЕУФШСО РПСЧМСМЙУШ Ч ТХУУЛПК ЦЙЧПРЙУЙ Й ДП чЕОЕГЙБОПЧБ - Х бТЗХОПЧБ, вПТПЧЙЛПЧУЛПЗП Й ДТХЗЙІ ІХДПЦОЙЛПЧ, ОП ФПМШЛП Ч ЄЗП ФЧПТЮЕУФЧЕ НЙТ ЛТЕУФШСОУЛПК ЦЙ'ОЙ Й ЛТЕУФШСОУЛЙІ РПОСФЙК УФБОПЧЙФУС ЗМБЧОПК ФЕНПК, ПРТЕДЕМСЕФ УБНХА УХЕОПУФШ ЄЗП ЙУЛХУУФЧБ, ЄЗП РТЕДУФБЧМЕОЙК П ЛТБУПФЕ.

Напевно, красиві люди завжди привертали увагу художників. Завдяки своїй силі, краса керувала світом, цілими цивілізаціями і культурою. Але є краса вищого сорту. Коли НЕ пропорції обличчя і форм привертають особливу увагу, а якості особистості приковують погляд. Я думаю, що саме тому і виникла ідея у А.Г. Венеціанова написати портрет «Дівчина в хустці». Хто була ця дівчина? Яку роль портрет грає в наш час?

Дівчина, зображена на картині А.Г. Венеціанова, на перший погляд небагата, але її внутрішній світ сповнений таємничості і ніжності, чуйності і чуттєвості. Волосся, нехитро укладене з проділом посередині, звичайний одяг, лагідний погляд, все в ній говорить про простоту і приналежності її до скромного стану. Але не на цьому концентрує увагу художник. Вираз її красивих очей, ось, що перше кинулося мені в очі. Вона ніби сміється, дивлячись на мене, і в той же час, погляд ласкавий. Хустка не зав'язалося, а просто накинутий на голову. Зрозуміло, що так вона тільки позує перед художником. І дійсно, звичайний хустку настільки прикрашає зовнішність цієї невідомої дівчини, що відразу як подорослішала вона. Зняти з неї хустку, так буде їй на вигляд тринадцять-п'ятнадцять років. Зовсім ще юна. Але хустку робить її образ жіночним і чарівним. Губи теж злегка затягнуті в усмішці, чистою і привітною. Загалом, образ вийшов якимось світлим і приємним, як сонечко в теплий травневий день!

Мені відразу здалося, як тільки портрет «Дівчина в хустці» попався на очі, що переді мною слов'янська копія «Джоконди». Та ж загадкова посмішка, однаково повернута головка, ніжні губи, які не знають до кінця, приєднатися їм до очей в усмішці. Тільки рука, яка тримає хустку показувала на недосвідченість натури, на відміну від її італійської прабабусі.

У картині зображена
Красуня з російської казки -
І непорочна, і скромна.
Глибокий, таємничий і ласкавий,

І щирий дівочий погляд;
Припухлість губ нас розчулює;
А волосся прямий проділ
Зачіски гладкою розділяє;

І по спині біжить коса
З ошатною стрічкою, вплетеними.
Селянка - юна краса!
І глядач, нею вражений,

Сподівається, що обійдуть
Стороною біди і печалі,
Що дівчину дні щастя чекають,
А дні нещастя чи! ..

Ще не відала тривог! -
Ми це бачимо на картині,
Де синій картатий хустку
Рукою на голову накинуто.

Особа сяє теплотою,
Посмішка вимагає пориву,
Але скромністю і чистотою
Вона прикриється сором'язливо! ..

рецензії

Велике спасибі, мила Леночка! Про посиланням на вірш. Коли його відкриваєш, то вгорі з'явилася посилання можна просто скопіювати і вставляти в текст. Після виходу з режиму введення тексту або його редагування ця посилання дозволить клікірованіем відразу вийти на вірш. Всього найкращого! З любов'ю і ніжністю,

Щоденна аудиторія порталу Стихи.ру - близько 200 тисяч відвідувачів, які в загальній сумі переглядають понад два мільйони сторінок за даними лічильника відвідуваності, який розташований праворуч від цього тексту. У кожній графі вказано по дві цифри: кількість переглядів і кількість відвідувачів.

Твір по картині: А. Г. Венеціанова "Дівчина в хустці".
Олексій Гаврилович Венеціаонов - майстер портретного живопису. Але в 1819 році він відмовляється надалі від написання портретів на замовлення і їде жити в село. Там він пише картини про селянське життя і побут простого російського народу.
На його полотнах селянки нагадують казкових красунь. Вони живуть єдиним життям з навколишнім світом. Саме красу навколишньої природи і працюють на землі людей малює А.Г. Венеціанов. Трохи відрізняється від інших полотен картина "Дівчина в хустці".
На картині зображена юна дівчина, на голову якої накинуть синій картатий хустку. У дівчини живі світлі очі. Вони вражають якоюсь глибиною, таємницею. Погляд її відкритий. Вона ще не зазнала печалі і смутку. По-дитячому пухкі губи надають особі юної селянки наївність і зворушливість. Вона ніби хоче посміхнутися, але природна скромність стримує її порив. Все обличчя дівчини світиться чистотою і одухотвореністю. Волосся гладко причесані. Їх розділяє прямий проділ. Можна припустити, що на її спині лежать дві товсті коси, прикрашені стрічками.
Юна красуня скромна. Її рука притримує хустку, щоб він не сповз з голови. Вона дивиться на художника, але варто майстру уважно подивитися на свою натурницю, як її очі сором'язливо прикриють пухнасті вії. Вона потупивши погляд, щоб тут же подивитися своїм чистим поглядом на малює її людини.
Малюючи портрет дівчини в хустці, А.Г. Венеціанов вірить, що така особа створено для щастя, що біди нелегкої селянської життя обійдуть дівчину стороною. Хочеться вірити в це і глядачеві, який вдивляється в юні риси, милується їх дівочої непорочністю.

Опис картини А. Г. Венеціанова "Дівчина в хустці".
На зворотному боці картини немає ні дати, ні імені-прізвища зображеної дівчини. Загадкова "Дівчина в хустці"; в більшості довідників датується умовно. Немає згадок про цю картину ні в листуванні Венеціанова, ні в оповіданнях його рідних. Невже автор не приймав свою роботу всерйоз, чи не ділився враженнями про неї з іншими художниками? Скромний портрет дівчини, явно селянського походження, написаний за короткий проміжок часу. Однак, народження цієї картини поклало початок побутового жанру в російському живописі.
Олексій Гаврилович Венеціанов був звичайним пітерським чиновником, а у вільний від роботи час захоплювався живописом. Копіював Рубенса і Рембрандта в Ермітажі, малював портрети на замовлення. Він став популярнішим, ніж деякі художники зі званнями "академік живопису" ;. Венеціанов, за свідченнями сучасників, був скромним порядною людиною. У "малює чиновника" ;, так називали його в Петербурзькій Академії мистецтв, давно склався свій власний стиль письма і особисте уявлення про живопис.
У 1823 році, вже будучи академіком живопису, Венеціанов вирішує переїхати з Петербурга в своє село Сафонково. Художник не натішиться своїй свободі, життя його ділиться з тих пір на дві частини. Під його кисть потрапляє побут селян, сцени із сільського життя, самі селяни.
На картині "Дівчина в хустці"; художник намалював юну селянку в повсякденному синій хустці. Очі дівчини, живі і глибокі, ще не знали сліз і бід. Погляд відкритий, але скромний одночасно. Прекрасні риси обличчя, маленький ротик, пухкі губи. Волосся прибрані на прямий проділ. Особа випромінює світло і непорочність. Вона ще зовсім дитина, художник ніби хоче захистити її від майбутніх тягот селянського життя. Венеціанов вважає прекрасними людей з народу, для нього прості люди - втілення справжньої краси російської матінки-природи.
Малюючи "Дівчину в хустці" ;, Венецианов хотів підкреслити не скільки зовнішню красу селянки, стільки її гарний, чистий внутрішній світ, простоту і скромність.

Олексій Гаврилович Венеціанов.
Живописець, літограф. Майстер побутового жанру, портретист, пейзажист. Народився в сім'ї небагатого купця. Навчався в приватному пансіоні. З дитинства виявив здібності і любов до малювання, але відомостей про його первісному художньому навчанні не збереглося. Особливий інтерес проявляв до портрету.
У 1807 Венеціанов надійшов на службу в Петербурзі. Одночасно серйозно зайнявся живописом: брав уроки у В.Л. Боровиковського, копіював старих майстрів в Ермітажі.
За "Автопортрет" (1811, ГРМ) отримав перше академічне звання "призначеного", за "Портрет К.І. Головачевского, інспектора Академії мистецтв" (1812, ГРМ) визнаний академіком.
Крім портретного живопису, успішно займався графікою. Під час Вітчизняної війни 1812 р спільно з І.І. Теребеневим і І.А. Івановим видавав сатиричні листки військово-патріотичного змісту, виконані в техніці офорту. Охоче \u200b\u200bзвертався до літографії, в той час тільки що ізобретенной.Венеціанов був одним з членів легальної організації декабристського Союзу благоденства - Товариства установи училищ по методі взаємного навчання, метою якого було поширення грамотності в простий народ.
У 1818 Венеціанов залишив службу і став подовгу жити в своєму тверском маєтку Сафонково, втілюючи в живопису нові художні устремління.
Після успіху картини "Тік", купленої у художника за значну суму, він вирішив вжити виручені гроші "на навчання молодих бідних людей" за новим методом. Учні майстра, в ряді випадків кріпаки, жили і навчалися у нього безкоштовно. Школа поперемінно функціонувала в Сафонково і в Петербурзі, отримуючи деяку підтримку від Товариства заохочення художників. Педагогічна система майстра зводилася до розвитку в учня здатності бачити і зображати навколишній світ в його безпосередній реальності, поза заздалегідь заданих норм і канонів.
Офіційні академічні кола ставилися до діяльності Венеціанова несхвально. Вихованці Венеціанова некопіювали, подібно академістам, чужі оригінали або спеціальні таблиці із зображенням окремих частин тіла. Вони осягали закони форми, перспективи, кольору на реальних предметах, переходячи від простих завдань до більш складних.
У період двадцятирічного існування школи наростали матеріальну скруту, і Венеціанов безуспішно вишукував кошти на її утримання. Спроби отримати місце викладача в Академії мистецтв або в Московському училищі живопису і скульптури закінчилися невдачею.
Помер Венецианов раптово, від нещасного випадку в дорозі - перекинувшись на крутому повороті сани завдали йому смертельний удар.