Герої «Капітанської дочки. Олександр Сергійович Пушкін, "Капітанська дочка": аналіз, тема, головні герої Характеристика капітанською доньки

план

1.Вступ. Наталка - головний герой повісті

2.Основні частина.

а) Гриньов і Швабрин, протиставлення

б) боягузка Маша і її хоробрість

в) Пугачов - уособлення Росії

г) Іван Кузьмич і «відважна дама» Василиса Єгорівна

3.Заключеніе. Допоміжні персонажі і остання зустріч головних героїв.

Той, кого Олександр Сергійович Пушкін вирішив поставити в центр своєї повісті "Капітанська дочка", це зовсім не романтичний герой, звичний для літератури початку XIX століття. Простий провінційний недоук, вихований Савельичем, обраним йому в дядьки за тверезий спосіб життя. Небагата дворянська родина, у якій було триста кріпосних душ.

Батько, дослужився до звання прем'єр-майора, матінка, добра душа, які не наважувалися сказати слова впоперек свого чоловіка, та він, Петруша, ганяв голубів до шістнадцяти років. Саме він, не мав ні родоводу, якою можна пишатися, ні доброї освіти, став в покинутій фортеці уособленням дворянської честі. Але це ми його так характеризуємо.

Сам Петро зовсім не вважає себе героєм. Він просто живе так, як це і має робити дворянин. Про його зовнішності читач нічого не дізнається, адже розповідь йде від його імені. Набагато більше на героя схожий Швабрин. Він і сам про себе такої думки. Служба в покинутому гарнізоні для нього, як посилання. Незаслужена, звичайно, для молодої людини із заможної і родовитої сім'ї. Хоча з гвардії він розжалуваний за вбивство свого товариша. Проте він упевнений, що гідний набагато більшого. Зовнішність його теж не викликає розташування. Невисокий, з дуже негарним, смаглявим, але живим особою.

Маша Миронова може спочатку здатися другорядним персонажем. Добра дівчина з простої сім'ї офіцера, вислужитися з солдатів. Кругловида, рум'яна, русяве, зачесане за вуха волосся. Головне її якість, яке відразу відзначається, це доброта. Нехитрий Савельич називає її ангелом Божим. Такий нареченій, як він каже, і придане не потрібно. Який вона зовсім не здається, так це хороброї. Навіть мати характеризує її, як боягузка, яка все ще боїться звуку пострілів з рушниць. Але згодом дівчина виявляється здатної протистояти всім інтриг Швабрина, навіть залишившись сиротою. На завершення повісті її простота і лагідність підкуповують навіть імператрицю, яка милує на її прохання Петра.

Третій центральний герой повісті, це, звичайно, Омелян Пугачов. Худорлявий, середнього зросту, з широкими плечима і очима, які так і бігають по сторонам. При першій зустрічі під час бурану він виробляє на Петра враження шахрая і побіжного п'яниці. Але саме він в «Капітанської дочці» уособлює Росію. Нервові приступи, розгул, і тут же милість до людини «за його чеснота». Омелян прекрасно розуміє, що став піною на хвилі, яка рано чи пізно розіб'ється об сушу. Більш того, він знає, що буде відданий не ким-небудь, а своїми соратниками. Але намагатися щось змінити вже пізно. Розповідає він про це саме Петру Гриньова, якому, мабуть, довіряє більше, ніж свого оточення.

Фортеця, куди Петро потрапив за бажанням батька, представляла собою село, обгороджену дерев'яним парканом. Інваліди становили гарнізон, негідна гармата - фортечну артилерію. Але саме це дозволяє ще більше захваті від неймовірної мужності цих людей. Все, що вони могли, це померти. І вони це зробили. Без гучних слів, рушничних залпів, блиску шпаг. Машини батьки, комендант непоказною фортеці Іван Кузьмич і його дружина Василиса Єгорівна, мало чим відрізняються від кріпаків дворян Гриньових. Він офіцер, вислужитися дворянство, будучи родом з солдатських дітей. Вона теж проста сільська жінка. Втім, навіть Швабрин називає її відважної жінкою. Вона примудряється командувати не тільки своїм чоловіком, але і фортецею. А він, Іван Кузьмич, при тому, що досвідчений і хоробрий солдат, справжній підкаблучник. Гостинний господар і доброї душі людина, але нікудишній керівник. Але гинуть вони так, як не всякий знатний людина зможе. Просто тому, що така їхня служба. Вони керуються при цьому простими людськими почуттями. Такого слова, як борг, навіть в їх словнику немає. Просто не присягати ж, справді, «злодію і самозванцю».

Інші персонажі повісті грають в ній допоміжну роль. Такий Бопре, великий любитель випивки, якого найняли в учителя юному Петруше. Він не мучив вихованця уроками, і вони були цілком задоволені один одним. Але батьки все ж його вигнали. Можна згадати і командувача військами в Оренбурзькій губернії. Андрій Карлович - добрий і самотній служака, старий соратник батька Петра Гриньова. Люблячий порядок і дисципліну виходець з німців так і не допоміг синові старого друга, коли він просив вислати військову частину для звільнення Маші. Але саме завдяки цьому відбулася третя зустріч Петра з Пугачовим, коли ватажок повстання відкрився йому з нового боку. Була і ще одна, остання, коли бунтівник кивнув своєму знайомому головою, яка через хвилину була відрубана катом.

Петро Андрійович Гриньов (Петруша) - головний герой повісті. Від його особи ведеться розповідь (в формі «записок для пам'яті нащадків») про події під час селянського бунту під проводом Пугачова.
Волею долі Г. виявився між двома ворогуючими таборами: урядових військ і повстанців козаків. У критичних умовах він зумів зберегти вірність офіцерської присяги і залишитися чесним, гідним, шляхетною людиною, самостійно розпоряджається своєю долею.
Г. - син відставного військового, простого, але чесної людини, що ставить честь понад усе. Виховує героя кріпосної Савельич.
У 16 років Г. відправляється служити. Він, на прохання батька, який хоче, щоб син «понюхав пороху», потрапляє в глуху Білогірську міцність. По дорозі туди Г. з Савельичем потрапляють в буран, з якого їх виводить якийсь мужик. На знак подяки Г. дарує йому свій заячий тулуп і полтину на горілку.
У фортеці Г. закохується в дочку коменданта Машу Миронову і б'ється через неї на дуелі з поручиком Швабріним. Той ранить Г. Після дуелі герой просить у батьків благословення на шлюб з безприданницею Машею, але отримує відмову.
В цей час фортеця захоплює Пугачов. Він випадково дізнається Савельїча і випускає Г. з обложеної фортеці. Уже будучи в Оренбурзі, Г. дізнається, що Маша знаходиться в руках у Швабрина. Він відправляється в лігво Пугачова їй на допомогу. Самозванець зворушений розповіддю про безпорадну дівчину і відпускає її з Г., благословляючи молодих. По дорозі герої потрапляють в засідку урядових військ. Г. відправляє Машу в батьківський маєток. Сам же він залишається в загоні, де його заарештовують за доносом Швабріна, що звинувачує Г. в зраді. Але любляча Маша рятує героя. Він присутній при страті Пугачова, який дізнається його в натовпі і в останній момент киває йому. Достойно пройшовши через усі життєві випробування, в кінці життя Г. становить біографічні записки для юнацтва, які потрапляють в руки до видавця і друкуються.

Маша Миронова - молода дівчина, дочка коменданта Білогірської фортеці. Саме її мав на увазі автор, даючи назву своєї повісті.
Цей образ уособлює собою високу моральність і душевну чистоту. Цікава така деталь: в повісті наводиться дуже мало розмов, взагалі слів Маші. Це не випадково, так як сила цієї героїні не в словах, а в тому, що слова її і вчинки завжди безпомилкові. Все це свідчить про надзвичайну цілісності Маші Миронової. З простотою Маша з'єднує високе моральне почуття. Вона відразу вірно оцінила людські якості Швабрина і Гриньова. І в дні випробувань, яких чимало випало на її долю (захоплення фортеці Пугачовим, смерть обох батьків, полон у Швабрина), Маша зберігає непохитну стійкість і самовладання, вірність своїм принципам. Нарешті, у фіналі повісті, рятуючи улюбленого Гриньова, Маша як рівна з рівною розмовляє з невпізнаної нею імператрицею і навіть суперечить їй. В результаті героїня здобуває перемогу, визволяючи Гриньова з в'язниці. Т.ч., капітанська дочка Маша Миронова є носієм кращих рис російського національного характеру.

Пугачов Омелян - вождь антідворянской повстання, який називає себе «великим государем» Петром III.
Цей образ у повісті багатогранний: П. і злісний, і великодушний, і хвалькуватий, і мудрий, і огидний, і всевладний, і залежимо від думок оточення.
Образ П. дан в повісті очима Гриньова - незацікавленого особи. На думку автора, це повинно забезпечити об'єктивність подачі героя.
При першій зустрічі Гриньова з П. зовнішність бунтаря нічим не примітна: це 40-річний мужик середнього зросту, худорлявий, широкоплечий, з сивиною в чорній бороді, з бігаючими очима, приємним, але лукавим виразом обличчя.
Друга зустріч з П., в обложеної фортеці, дає інший образ. Самозванець сидить в кріслах, потім гарцює на конях в оточенні козаків. Тут він жорстоко і нещадно розправляється з захисниками фортеці, що не присягнув йому на вірність. Створюється відчуття, що П. грає, зображуючи «справжнього государя». Він, з царської руки, «карає так карає, милує так милує».
І тільки під час третьої зустрічі з Гриньовим П. розкривається повністю. На козацькому бенкеті зникає лють вождя. П. співає свою улюблену пісню ( «Не шуми, мати зелена дубровушка») і розповідає казку про орла і ворона, які відображають філософію самозванця. П. розуміє, яку небезпечну гру він затіяв, і яка ціна в разі програшу. Він не довіряє нікому, навіть своїм найближчим сподвижникам. Але все-таки сподівається на краще: «А хіба немає удачі видалити?» Але надії П. не виправдовуються. Його заарештовують і страчують: «і кивнув йому головою, яка через хвилину, мертва і закривавлена, показана була народу».
П. невіддільний від народної стихії, він веде її за собою, але в той же час залежить від неї. Не випадково перший раз в повісті він з'являється під час снігового бурану, серед якого він легко знаходить дорогу. Але, в той же час, він вже не може звернути з цього шляху. Упокорення бунту рівнозначно смерті П., що і відбувається в фіналі повісті.

Швабрин Олексій Іванович - дворянин, антипод Гриньова в повісті.
Ш. смаглявий, добра собою, жвавий. Він служить в Білогірської фортеці п'ятий рік. Сюди переведений за «вбивство» (на дуелі заколов поручика). Відрізняється насмішкуватістю і навіть презирливістю (під час першої зустрічі з Гриньовим він дуже глузливо описує всіх мешканців фортеці).
Ш. дуже розумний. Безсумнівно, він освіченіші Гриньова, був навіть пов'язаний з В. К. Тредіаковський.
Ш. доглядав за Машею Миронової, але отримав відмову. Чи не простив їй цього, він, бажаючи помститися дівчині, розпускає про неї брудні чутки (рекомендує Гриньова подарувати їй не вірш, а сережки: «знаю з досвіду її вдачу і звичай», відгукується про Маші, як про останню дурці і т. Д.) все це говорить про духовне безчесті героя. Під час дуелі з Гриньовим, який захищав честь улюбленої їм Маші, Ш. завдає удар у спину (коли противник озирається на поклик слуги). Потім читач підозрює Ш. в таємному доносі батькам Гриньова про дуелі. Через це батько забороняє Гриньова шлюб з Машею. Повна втрата уявлень про честь призводить Ш. до зради. Він переходить на сторону Пугачова і там стає одним з командирів. Користуючись своєю владою, Ш. намагається схилити до союзу Машу, тримаючи її у себе в полоні. Але, коли Пугачов, дізнавшись про це, хоче покарати Ш., той валяється у нього в ногах. Підлість героя обертається його ганьбою. В кінці повісті, потрапивши в полон до урядовим військам, Ш. доносить на Гриньова. Він стверджує, той теж перейшов на бік Пугачова. Т. о., У своїй підлості цей герой доходить до кінця.

Образ і характеристика Петра Гриньова в романі "Капітанська дочка"

Петро Гриньов - молода людина, дворянин, син заможного поміщика, який володіє 300 кріпаками:

"... у батюшки триста душ селян,« чи легко! - сказала вона, - адже є ж на світі багаті люди! .. ":

"... Я природний дворянин ..."

Повне ім'я героя - Петро Андрійович Гриньов: "Батюшка сказав мені:« Прощай, Петро. Служи вірно ... »" "... потім Петро Андрійович одружився на Марії Іванівні."

Вік Петра Гриньова - 16 років: "Між тим минуло мені шістнадцять років. Тут доля моя змінилася ..." (в 16 років він відправляється на службу в Оренбург) "... Ти бачиш, що дитя ще не розуміє ..."

Про зовнішність Петра Гриньова відомо наступне: "... Наділи на мене заячий тулуп, а зверху лисячу шубу ..." "... Ми зняли мундири, залишилися в одних камзолах і оголили шпаги ..." (про зовнішність Гриньова більше нічого не відомо. Гриньов веде розповідь від свого імені і тому сам не описує свою зовнішність)

Петро Гриньов отримає домашнє виховання. На жаль, його вчителі погано виконували свої обов'язки і Петро навчався абияк: "... У той час виховувалися ми не по теперішніх. З п'ятирічного віку відданий я був на руки стременному Савельічу, за тверезе поведінка поскаржився мені в дядьки. Під його наглядом на дванадцятому році вивчився я російської грамоті і міг дуже тверезо судити про властивості хорта кобеля. У цей час батюшка найняв для мене француза, мсьє Бопре<...> і хоча за контрактом зобов'язаний він був вчити мене по французьки, по-німецьки і всіх наук, але він віддав перевагу нашвидку вивчитися від мене дещо як розмовляти по російськи, - і потім кожен з нас займався вже своєю справою ... "

"... для мене виписана була з Москви географічна карта. Вона висіла на стіні без жодного вживання і давно спокушала мене шириною і добротою паперу. Я зважився зробити з неї змій ... Тим і скінчилося моє виховання. Я жив недорослем, ганяючи голубів і граючи в чехарду з дворовими хлопцями. тим часом минуло мені шістнадцять років ... "

Як і багато дворяни тієї епохи, Петро Гриньов ще до народження був записаний в престижний Семенівський полк в Петербурзі "... Матушка була ще мною череватим, як уже я був записаний в Семенівський полк сержантом, з ласки майора гвардії князя Б., близького нашого родича ... "

Однак строгий батько раптово вирішує влаштувати синові школу життя. Він відправляє 16-річного Петра служити не в Петербург, а в Оренбург: "... Замість веселою петербурзької життя чекала мене нудьга осторонь глухий і віддаленою ..." "... навіщо зволили ви перейти з гвардії в гарнізон? .. "

Вступивши на службу, Петро Гриньов отримує звання прапорщика: "... Я був проведений в офіцери. Служба мене не мучив ..." "... прапорщик Гриньов перебував на службі в Оренбурзі ..."

Петро Гриньов - добрий, чуйний чоловік: "... ви завжди бажали мені добра і що ви будь-якій людині готові допомогти ..." (Маша Миронова про Гриневе)

"... Я дуже був щасливий, щоб зберігати в серці почуття неприязне. Я став просити за Швабрина ..."

"... Будучи від природи не злопам'ятний, я щиро пробачив йому і нашу сварку, і рану, мною від нього отриману ..."

Гриньов - хороший офіцер. Начальники задоволені його роботою: "... Командири, чути, їм задоволені ..." (про Гриневе)

Петро Гриньов - совісна людина: "... З неспокійною совістю і з безмовним каяттям виїхав я з Симбірська ..." "... Мені було соромно. Я відвернувся і сказав йому:« Піди геть, Савельич; я чаю не хочу » ... "" ... Нарешті я сказав йому: «Ну, ну, Савельич! повно, помиримось, винен; бачу сам, що винен ..."

Гриньов - жалісливий людина: "... Мені було шкода бідного старого, але я хотів вирватися на волю і довести, що вже я не дитина ..." "... Я глянув на Марію Іванівну<...> Мені стало шкода її, і я поспішав змінити тему розмови ... "

Петро Гриньов - людина честі: "... Тільки не вимагай того, що противно честі моєї і християнської совісті ..." "... борг честі вимагав моєї присутності у війську імператриці ..."

Петро Гриньов - вдячна людина. Він намагається дякувати людям за те добро, яке вони роблять: "... Мені було прикро, проте ж, що не міг віддячити людини, виручив мене якщо не з біди, то принаймні з дуже неприємного становища ..."

Гриньов - самолюбна людина: "... Ого! Самолюбний поет і скромний коханець! - продовжував Швабрин, .." "... Тут він зупинився і став набивати люльку. Самолюбство моє святкувало ..."

Петро Гриньов - вперта людина. Він залишається при своїх намірах, незважаючи ні на що: "... Міркування розсудливого поручика не похитнули мене. Я залишився при своєму намірі ..." "... бачачи моє впертість, залишила мене в спокої ..." ".. .Не вперті! що тобі варто? плюнь та поцілунок у лиходій ... (тьху!) поцілунок у нього ручку ... "

Офіцер Гриньов - сильний і сміливий чоловік: "... Швабрин був вправнішим мене, але я сильніше і сміливіше ..." Гриньов - честолюбний молодий чоловік: "... З сумом розлуки зливалися<...> почуття шляхетного честолюбства ... "

Петро Гриньов - горда людина. Він не дозволяє принижувати себе, навіть коли на кону стоїть його життя: "...« Цілуй руку, цілуй руку! » - говорили біля мене. Але я волів би найлютішу страту такому підлому приниженню ... "(Гриньов відмовляється цілувати руку Пугачова)

Гриньов - чутлива людина. Він здатний плакати, коли його переповнюють почуття: "... Я взяв руку бідної дівчини і поцілував її, зрошуючи сльозами ..." "... Ми згадали і колишнє щасливий час ... Обидва ми плакали ..." Петро Гриньов - великодушний людина: "... великодушно вибачав свого нещасного суперника ..." "... Я не хотів тріумфувати над знищеним ворогом і звернув очі в інший бік ..."

Гриньов - щира людина. Він не боїться говорити правду: "... зважився перед судом оголосити сущу правду, вважаючи цей спосіб виправдання найпростішим, а разом і найнадійнішим ..." "... звинувачення, що тяжіють на мені, я сподіваюся їх розсіяти щиросердим поясненням істини ... "" ... Я щиросердно зізнався в тому Марії Іванівні і зважився, однак, писати до батюшки ... "

Петро Гриньов - романтик. Так, він представляє себе лицарем, що рятує дівчину в біді: "... Я уявляв себе її лицарем. Я жадав довести, що був гідний її доручення, і з нетерпінням став чекати рішучої хвилини ..." Гриньов - забобонна людина: ". ..Чітатель вибачить мене: бо, ймовірно, знає з досвіду, як споріднене людині віддаватися забобони, незважаючи на всіляке презирство до забобонів ... "

Петро Гриньов знає французьку мову, як і всі освічені дворяни: "... У Швабрина було кілька французьких книг. Я став читати ..."

Гриньов захоплюється літературою і складає вірші: "... Я вже казав, що я займався літературою. Досліди мої, для тодішнього часу, були неабияк, і Олександр Петрович Сумароков, кілька років після, дуже їх похваляється. Одного разу вдалося мені написати пісеньку, якою був я задоволений<...> вийняв я з кишені свою зошит і прочитав йому такі віршики ... "" ... У Швабрина було кілька французьких книг. Я став читати, і в мені прокинулася полювання до літератури. Вранці я читав, вправлявся в перекладах, а іноді і в творі віршів ... "

Петро Гриньов вміє добре фехтувати: "... і monsieur Бопре, що був колись солдатом, дав мені кілька уроків у фехтуванні, якими я і скористався. Швабрин не очікував знайти в мені такого небезпечного супротивника ..." "... проклятий мусье всьому винен: він навчив тебе тикатися залізними вертелами та притупувати, як ніби тикання та тупанням убережешся від злого людини! .. "(учитель Бопре навчив Гриньова фехтувати)

У Петра Гриньова є слуга Савельич - його "дядько" (селянин-слуга), який з дитинства служить при ньому: "... до Савельічу, який був і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець ..."

Коли Петро Гриньов прибуває на службу в Білогірську міцність, він служить в підпорядкуванні капітана Миронова. Тут Гриньов закохується в капітанську дочка - Машу Миронову: "... Але любов сильно радила мені залишатися при Марії Іванівні і бути їй захисником і покровителем ..." "... Тепер розумію: ти, видно, в Марію Іванівну закоханий. Про , то інша річ! Бідний малий! .. "" ... «Мила Маріє Іванівно! - сказав я нарешті. - я почитаю тебе своєю дружиною. Дивні обставини з'єднали нас нерозривно: ніщо на світі не може нас розлучити» ... "

В кінці роману Петро Гриньов одружується на Марії Миронової: "... потім Петро Андрійович одружився на Марії Іванівні. Потомство їх благоденствує в Симбірської губернії ..."

Маша Миронова (Марія Іванівна Миронова) - дочка капітана Миронова і його дружини Василини Єгорівни: "... дочка заслуженого воїна, який загинув за батьківщину ..."

Вік Маші Миронової - 18 років: "... дівчина років вісімнадцять ..."

Маша Миронова - бідна дворянка. Сім'я Маші володіє тільки 1 кріпак селянкою - палаш (для порівняння, Гриньови володіють 300 кріпаками): "... Одна біда: Маша; дівка на виданні, а яке у ній придане? Частий гребінь, так віник, так алтин грошей (прости бог !), з чим в лазню сходити. Добре, коли знайдеться добра людина, а то сиди собі в дівках віковічної нареченою ... "

Про зовнішність Маші Миронової відомо наступне: "... Тут увійшла дівчина років вісімнадцять, круглолиця, рум'яна, з світло русявим волоссям, гладко зачесаним за вуха, які у неї так і горіли ..." "... і раптом її губки торкнулися моєї щоки ... "" ... одягнена була як і раніше просто і мило ... "

У Маші милий, "ангельський" голос: "... побачив перед собою Марію Іванівну; ангельський голос її мене вітав ..." "... Милий голосок Марії Іванівни пролунав з за дверей ..."

Маша Миронова - добра дівчина: "... Мила, добра Марія Іванівна ..." "... Непомітним чином я прив'язався до доброго сімейства ..." "... Марія Іванівна така добра панночка<...> Проводжу її, ангела Божого<...> такий нареченій непотрібно і приданого ... "(Савельич про Маші)

Маша - розсудлива і чутлива дівчина: "... Я в ній знайшов розсудливу і чутливу дівчину ..." Маша - розумна і великодушна дівчина: "... похвали розуму і серця дочки капітана Миронова ..."

Маша настільки мила, що її не можна не полюбити: "... Незабаром вони до неї щиро прив'язалися, тому що не можна було її пізнати і не полюбити ..." "... матуся лише цього й хотіла, щоб її Петруша одружився на милій капітанською доньці ... "

Маша Миронова - ніжна дівчина: "... Марія Іванівна з ніжністю вимовляла мені за турботу, заподіяне всім моєю сваркою з Швабріним ..." "... віддалася почуттям ніжного свого серця ..."

Маша - проста, природна дівчина, що не манірна і не лицемірка: "... Вона без жодного манірності зізналася мені в серцевої схильності ..." "... Марія Іванівна вислухала мене просто, без удаваної скромності, без вигадливих відмовок ... "

Маша Миронова - скромна і обережна панянка: "... Марія Іванівна<...> найвищою мірою була обдарована скромністю і обережністю ... "

Маша - довірлива дівчина: "... з усією довірливістю молодості і любові ..." Маша Миронова - великодушна дівчина: "... Коли знайдеш собі суджену, коли полюбиш іншу - бог з тобою, Петро Андрійович; а я за вас обох ... »Тут вона заплакала і пішла від мене ..." (Маша бажає щастя Гриньова з іншою дівчиною)

Маша - вірна, віддана дівчина: "... Чи доведеться нам побачитися, чи ні, бог один це знає, але вік не забуду вас; до могили ти один залишишся в моєму серці ..." (Маша каже Гриньова)

Маша - боягузка: "... Сміла чи Маша? - відповідала її мати. - Ні, Маша боягузка. До сих пір не може чути постріли з рушниці: так сполохнеться. А як того два роки Іван Кузьмич вигадав в мої іменини палити з нашій гармати, так вона, моя голубко, ледве зі страху на той світ не відправилася ... "

Під час повстання Пугачова Маша залишається сиротою, коли Омелян Пугачов захоплює Білогірську міцність і вбиває її батьків: "... Стан бідної беззахисною сироти, залишеної посеред злісних заколотників ..." "... У ній не було на світі жодної рідної людини ... "" ... дати притулок і приголубити бідну сироту ... "

Капітанська дочка Маша Миронова і молодий офіцер Петро Гриньов закохуються одне в одного: "... Прощай, ангел мій, - сказав я, - прощай, моя мила, моя бажана! Що б зі мною не було, вір, що остання моя думка і остання молитва буде про тебе! » Маша ридала, припавши до моїх грудей ... "" ... Мила Маріє Іванівно! - сказав я нарешті. - Я почитаю тебе своєю дружиною. Дивні обставини з'єднали нас нерозривно: ніщо на світі не може нас розлучити ... "

Омелян Пугачов - донський козак: "... донський козак і розкольник * Омелян Пугачов ..." (* розкольник - особа, що не визнає офіційної православної церкви)

Вік Пугачова - близько 40 років: "... він був років сорока ..." (насправді, Пугачов помер у віці близько 33 років)

Омелян Пугачов - самозванець, п'яниця і бродяга, що видає себе за імператора Петра III: "... п'яниця, який тинявся по заїжджим дворах, облягав фортеці і потрясав державою! .." "... учинить непрощенну зухвалість прийняттям на себе імені покійного імператора Петра III ... "" ... Мене знову повели до самозванця ... "" ... визнати бродягу государем був я не в змозі ... "

Про зовнішність Омеляна Пугачова відомо наступне: "... Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, зростання середнього, худорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалася сивина; живі великі очі так і бігали. Обличчя його мало вираз досить приємне, але шахрайський. Волоса були обстріжени в гурток, на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари ... "" ... Пугачов<...> сидів, спершись на стіл і підпираючи чорну бороду своїм широким кулаком. Риси обличчя його, правильні і досить приємні, що не виявляли нічого зухвалого ... "" ... Навіщо тобі панський кожушок? Ти і не напнути його на свої окаянні плечіща ... "" ... на білому коні їхав чоловік у червоному жупані, з оголеною шаблею в руці: це був сам Пугачов ... "" ... На ньому був червоний козацький кафтан , обшитий галунами. Висока соболя шапка з золотими китицями була насунута на його блискучі очі ... "" ... Пугачов простягнув мені жилаву свою руку ... "" ... Пугачов і чоловік десять козацьких старшин сиділи, в шапках і кольорових сорочках, розпалені вином , з червоними пиками і блискучими очима ... "У Пугачова великі блискучі очі:" ... живі великі очі так і бігали ... "" ... Пугачов спрямував на мене вогненні свої очі ... "" ... його блискучі очі ... "Омелян Пугачов носить чорну бороду:" ... мужик з чорною бородою, весело на мене поглядаючи ... "" ... Я глянув на піл і побачив чорну бороду і два блискучі очі ... "

Омелян Пугачов - нелюд, лиходій і розбійник: "... розлучаючись з цим жахливим людиною, нелюдом, лиходієм для всіх, крім одного мене ..." "... спасибі лиходієві" "... зібрав злочинницьку зграю, призвів був до бунту в яицких селищах і вже взяв і розорив кілька фортець, виробляючи скрізь грабежі і смертні вбивства ... "" ... вжити належних заходів до відбиття згаданого лиходія і самозванця ... "" ... Бога ти не боїшся, розбійник! - відповідав йому Савельич ... "" ... згинув від побіжного каторжника! .. "

Пугачов - шахрай і шахрай: "... Пугачов дивився на мене пильно, зрідка пріщурівая ліве око з дивним виразом крутійства та насмішкуватості ..." "... Питання шахрая і його зухвалість здалися мені так забавні ..." Омелян Пугачов - кмітливий, тямущий чоловік: "... кмітливий його і тонкість чуття мене здивували ..." "... Ти людина тямущий ..." "... Ми мусимо пильнувати; при першій невдачі вони свою шию викуплять моєю головою ..." (про себе)

Пугачов - холоднокровна людина: "... Його холоднокровність підбадьорило мене ..."

Омелян Пугачов - малограмотний чоловік. Він не вміє писати і читати: "... пропуск, підписаний кривульками Пугачова ..." "... Пугачов прийняв папір і довго розглядав з видом значним.« Що ти так мудро пишеш? - сказав він нарешті. - Наші світлі очі не можуть тут нічого розібрати. Де мій обер секретар? ».." (Пугачов вдає, що вміє читати, але насправді він читати не вміє) "... Господа енаралов! - проголосив важливо Пугачов ..." (Пугачов висловлює по-народному, він говорить "енаралов" замість "генерали")

Пугачов - людина з суворою душею: "... Здавалося, сувора душа Пугачова була зворушена ..."

Омелян Пугачов - грубіян: "... Відозва написано було в грубих, але сильних виразах і мало зробити небезпечне враження на розуми простих людей ..."

Пугачов - жорстокий, кровожерний чоловік: "... Я згадував про необачно жорстокості, про кровожерливих звички того, хто викликався бути рятівником моєї люб'язною! .."

Пугачов - хоробрий чоловік: "... А хіба немає удачі видалити? .." "... Я воюю хоч куди ..."

Пугачов - людина слова. Він намагається стримувати свої обіцянки: "... Пугачов, вірний своїй обіцянці, наблизився до Оренбурга ..."

Омелян Пугачов поводиться важливо і таємниче: "... Нічого не скажеш: всі прийоми такі важливі ..." "... Тут він взяв на себе вид важливий і таємничий ..." "... проголосив важливо Пугачов ... "

Пугачов - самолюбна людина: "... Обличчя самозванця показало задоволене самолюбство ..."

Розбійник Пугачов - хвалькуватий людина: "... хвалькуватість розбійника здалася мені кумедна ..."

Пугачов - волелюбний чоловік: "... і Бог знає. Вулиця моя тісна; волі мені мало ..."

Омелян Пугачов - вперта людина: "... Стратити так стратити, жалувати так жалувати ..." (слова Пугачова)

Розбійник Пугачов любить випити: "... накажіть піднести склянку вина; чай не наше козацьке пиття ..." "... Навіщо йому твій заячий тулуп? Він його проп'є, собака, у першому шинку ..." "... і хай би кому, а то п'яниці оголелому! .. "" ... Ти й забув того п'яницю, який виманив у тебе кожух на заїжджому дворі? .. "Омелян Пугачов багато їсть. За обідом він здатний з'їсти двох поросят: "... за обідом з'їсти зволив двох смажених поросят ..." Пугачов любить паритися в лазні: "... а париться так жарко, що і Тарас Курочкін не витерпів ..."

У Пугачова на тілі є шрами, які він називає "царськими знаками" (як якби він був справжній цар): "... А в лазні, чути, показував царські свої знаки на грудях: на одній двоголовий орел завбільшки з п'ятак, а на інший персона його ... "

Пугачов розуміє, що він - злодій, але він вже не може зупинитися: "... пізно мені каятися. Для мене не буде помилування. Буду продовжувати, як почав ..."

Зрештою Омеляна Пугачова стратять за його кривавий бунт: "... він був присутній при страті Пугачова ..."

Швабрин - молодий офіцер, товариш по службі Петра Гриньова. Повне ім'я героя - Олексій Іванович Швабрин: "... Швабрин Олексій Іванович ..." Швабрин - дворянин з хорошою заможної сім'ї: "... Олексій Іванович, звичайно<...> хорошою прізвища, і має стан ... "

Колись Швабрин служив в гвардії (елітному підрозділі армії). Кілька років тому Швабрин вбив свого знайомого під час гри на шпагах. За це його "розжалували", виславши служити в Білогірську міцність: "... це був офіцер, виписаний з гвардії за поєдинок ..." (гвардія вважалася престижною місцем служби) "... він за душогубство і з гвардії виписаний .. . "" ... ось вже п'ятий рік як до нас переведений за вбивство. Бог знає, який гріх його попутав, він, изволишь бачити, поїхав за місто з одним поручиком, та взяли з собою шпаги, та й ну один в одного штрикати ; а Олексій Іванович і заколов поручика, та ще при двох свідках! .. "

Про зовнішність Швабрина відомо наступне: "... молодий офіцер невисокого зросту, з особою смуглявим і відмінно негарним, але надзвичайно живим ..." "... Він був одягнений козаком і відростив собі бороду ..." (зовнішність Швабрина, коли він стає на бік Пугачова) "... Я здивувався його зміні. він був страшенно худий і блідий. Волоса його, недавно чорні як смола, абсолютно посивіли; довга борода була скуйовджена ..." (зовнішність Швабрина, коли його заарештовують за службу у Пугачова)

Швабрин - розумний, дотепний чоловік: "... Ми негайно познайомилися. Швабрин був дуже не дурний. Розмова його був гострий і цікавий. Він з великою веселою описав мені сімейство коменданта, його суспільство і край, куди завела мене доля ..." "... Олексій Іванович, звичайно, людина розумна ..."

Швабрин - кмітливий, кмітливий чоловік: "... При звичайної своєї кмітливості він, звичайно, здогадався, що Пугачов був ним незадоволений ..."

Офіцер Швабрин - наклепник і вигадник: "... В наклепі його бачив я досаду ображеного самолюбства ..." "... Я зрозумів завзяте лихослів'я, яким Швабрін її переслідував ..." (лихослів'я - тобто наклеп) ".. .Швабрін описав мені Машу, капітанську дочка, досконалою дурепою ... "(насправді Маша Миронова - розумна дівчина)

Офіцер Швабрин поводиться важливо: "... Василиса Єгорівна прехрабрая дама, - зауважив важливо Швабрін ..." "... Я не міг не засміятися. Швабрин зберіг свою важливість ..."

Швабрин - глузливий людина: "... замість грубої і непристойної глузування, побачив я в них обмірковану наклеп ..." "... Повсякденні жарти його щодо сім'ї коменданта мені дуже не подобалися, особливо колючі зауваження про Марії Іванівні. Іншого суспільства в фортеці не було, але я іншого і не бажав ... "" ... він відвернувся з виразом щирої злоби і перетворений насмішкуватості ... "

Офіцер Швабрин - брехливий мерзотник, шельма: "... Ти брешеш, мерзотник! - скрикнув я в сказі, - ти брешеш самим безсоромним чином ..." "... О, цей Швабрин превеликий Schelm * ..." (* шельма)

Швабрин - безсоромний чоловік: "... Безсоромність Швабрина трохи мене не розлютило ..."

Офіцер Швабрин - зухвалий чоловік: "... Бажання покарати зухвалого злоязичніка зробилося в мені ще сильніше ..."

Швабрин не вірить в Бога: "... Ласкаво Олексій Іванович: він за душогубство і з гвардії виписаний, він і в господа бога не вірує, а ти то що? Туди ж лізеш?"

Офіцер Швабрин - моторний, спритний чоловік: "... моторний, нічого сказати! .."

Швабрин - жорстока людина: "... Він обходиться зі мною дуже жорстоко ..." (Швабрін жорстоко поводиться з Марією, коли він стає начальником фортеці)

Швабрин - підла людина: "... в підлих виразах виявляючи свою радість і ретельність ..."

Швабрин - мерзенний людина: "... всі випробування, яким піддавав її мерзенний Швабрін ..." "... з рук мерзенного Швабрина ..." "... ім'я Марії Іванівни не було вимовлено мерзенним лиходієм ..."

Олексій Швабрин - зла людина: "... я побачив стоїть Швабрина. Обличчя його зображувало похмуру злість ..." "... Він посміхнувся злісною усмішкою і, піднявши свої ланцюга, випередив мене ..."

Офіцер Швабрин вміє добре фехтувати: "... Швабрин був вправнішим мене, але я сильніше і сміливіше ..." (Швабрин - майстерний фехтувальник)

Швабрин знає французьку мову, як і всі освічені дворяни. На дозвіллі він читає книги на французькій мові: "... Вибачте мене, - сказав він мені по французьки ..." "... У Швабрина було кілька французьких книг ..."

Коли трапляється Пугачевский бунт, Швабрин зраджує російську армію і переходить на сторону самозванця Пугачова: "... Зрадник допоміг Пугачову вилізти з кибитки ..." "... Тоді, до невимовному мій подив, побачив я серед бунтівних старшин Швабрина, обстриженими в гурток і в козацькому жупані. Він підійшов до Пугачова і сказав йому на вухо кілька слів ... "" ... А який Швабрін, Олексію Івановичу? Адже оголився в гурток і тепер у нас тут же з ними бенкетує! моторний, нічого сказати ! .. "

Після цього розбійник Пугачов призначає Швабрина начальником Білогірської фортеці: "... З жахом почув я ці слова: Швабрін робився начальником фортеці; Марія Іванівна залишалася в його владі! Боже, що з нею буде!" ... Олексій Іванович, який командує у нас на місці покійного батюшки ... "

Користуючись своєю силою, негідник Швабрин замикає капітанську дочку Марію Миронову і морить її голодом. Він сподівається, що так дівчина нарешті погодиться стати його дружиною. На щастя, дівчину вчасно рятують і плани Швабрина руйнуються: "... Мені здається, - сказала вона, - я думаю, що подобаюся<...> Тому що він за мене сватався<...> В минулому році. Місяців зо два до вашого приїзду<...> як подумаю, що треба буде під вінцем при всіх з ним поцілуватися ... Ні за що! ні за що! .. "" ... Олексій Іванович примушує мене вийти за нього заміж<...> Він обходиться зі мною дуже жорстоко ... "

Зрештою Швабрина заарештовують за зраду батьківщині: "... Генерал велів кликнути вчорашнього лиходія<...> загриміли ланцюги, двері відчинилися, і увійшов - Швабрин ... "

старий Савельич - вірний слуга головного героя роману - Петра Гриньова. Савельич - літній кріпак. Він служить своєму молодому панові Петру Гриньова з самого дитинства: "... З п'ятирічного віку відданий я був на руки стременному * Савельічу, за тверезе поведінка поскаржився мені в дядьки **. Під його наглядом на дванадцятому році вивчився я російської грамоті ... "" ... Савельічу, який був і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець ... "" ... Слава богу, - бурчав він про себе, - здається, дитя вмиті, причесаний, нагодований ... "

Повне ім'я Савельїча - Архип Савельєв: "... Архип Савельєв ..." ", .. Мій друже, Архип Савельич! - сказав я йому ..."

Савельич - літній чоловік, "старий": "... Світло ти мій! Послухай мене, старого ..." "... Бог бачить, біг я заслонити тебе своїми грудьми від шпаги Олексія Івановича! Старість клята завадила ..." "... дожив до сивого волосся ..."

Савельич - відданий слуга: "... изволишь гніватися на мене, раба вашого ..." "... я, не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюсь і старанно вам завжди служив і дожив до сивого волосся .. . "" ... на то ваша боярська воля. За сім вклоняюся рабськи ... "" ... Вірний холоп ваш ... "

Савельич - добрий старий: "... грамоту доброго старого ..." "... Батюшка Петро Андрійович! - сказав добрий дядько тремтячим голосом ..."

Савельич - непитущий селянин (що було рідкістю). Він веде тверезий спосіб життя: "... за тверезе поведінка поскаржився мені в дядьки ..."

Савельич - господарський чоловік: "... до Симбірська, де мав пробути добу для закупівлі потрібних речей, що і було доручено Савельічу. Я зупинився в трактирі. Савельич з ранку вирушив по крамницях ..." "... Я пішов на квартиру, мені відведену, де Савельіч вже хазяйнував ... "

Савельич любить читати настанови свого пана Петру Гриньова: "... Савельїча дивно було вгамувати, коли, бувало, прийметься за проповідь ..." "... Савельич зустрів мене зі звичайним своїм умовлянням.« Полювання тобі, пане, переведиваться з п'яними розбійниками! .. "

Савельич - вперта людина: "... якщо в цю рішучу мить не переспориш впертого старого ..." "... Я знав, що з Савельичем сперечатися було нічого, і дозволив йому готуватися в дорогу ..." "... він було затявся. «Що ти, пане? Як же я тебе то покину? Хто за тобою буде ходити? Що скажуть батьки твої?» .. "" ... Знаючи впертість дядьки мого, я намірився переконати його ласкою і щиро .. . "

Савельич - буркотливий старий: "... все ще зрідка бурчав про себе, хитаючи головою ..." "... Савельич подивився на нього косо і пробурчав ..."

Савельич - недовірливий людина: "... Савельич слухав з видом великого незадоволення. Він поглядав з підозрою то на господаря, то на вожатого ..." Савельич любить сперечатися і торгуватися: "... з господарем, який взяв з нас таку помірну плату, що навіть Савельич з ним не побився об заклад і не став торгуватися за своїм звичаєм ... "

Старий Савельич - турботливий слуга. Він весь час турбується, щоб його пан Петро Гриньов був нагодований: "... я відійшов від віконця і ліг спати без вечері, незважаючи на умовляння Савельіча, який повторював з жалем:« Господи владико! Нічого їсти не зволить! Що скаже пані, коли дитя занедужає? ».." "... Не изволишь чи поїсти? - запитав Савельич, незмінний у своїх звичках. - Удома нічого немає; піду понишпорити та що небудь тобі приготую ..." "... Я тобі дещо заготовив; поїв ка, батюшка, та й спочивай собі до ранку, як у Христа за пазушка ... "

Савельич - відповідальний слуга. Він уважно стежить за тим, щоб з панського майна нічого не пропало: "... Як изволишь, - відповідав Савельич, - а я людина підневільна і за панське добро повинен відповідати ..."

Савельич - вірний слуга. Він завжди поруч зі своїм паном, Петром Гриньовим: "... з вірним Савельичем, який, насильно розлучена зі мною ..." "... Коли ти вже зважився їхати, то я хоч пішки та піду за тобою, а тебе не покину. Щоб я став без тебе сидіти за кам'яною стіною! Та хіба я з глузду з'їхав? Воля твоя, пане, а я від тебе не відстану ... "

Старий Савельич вважає Петра Гриньова ще "дитям", дитиною: "...« Одружитися! - повторив він. - Дитя хоче одружуватися! А що скаже батюшка, а матушка то що подумає? ».."

Одного разу Савельич рятує Петра Гриньова від смерті. Коли розбійник Омелян Пугачов карає офіцерів Білогірської фортеці, черга доходить до Петра Гриньова. Раптом старий Савельич кидається до Пугачова. Він благає його помилувати "дитя" і пропонує своє життя взамін. На щастя, Пугачов залишає в живих і Гриньова, і Савельїча: "... Савельич лежить в ногах у Пугачова.« Батько рідний! - говорив бідний дядько. - Що тобі в смерті панського дитяти? Відпусти його, це за нього тобі викуп дадуть; а для прикладу і страху заради вели повісити хоч мене старого! » Пугачов дав знак, і мене відразу розв'язали і залишили ... "

Петро Гриньов в свою чергу добре ставиться до слуги Савельічу: "... Мені було шкода бідного старого ..." "... Щоб втішити бідного Савельіча, я дав йому слово надалі без його згоди не розташовувати ні одною копійкою ..."

Капітан Іван Кузьмич Миронов - це комендант Білогірської фортеці. Саме сюди приїжджає служити головний герой роману - молодий дворянин Петро Гриньов: "... Пану коменданту Білогірської фортеці капітану Миронову ..." "... в Білогірську міцність, де ти будеш в команді капітана Миронова ..." "... в *** полк і в глуху фортеця на кордон киргиз Кайсацкой степів! .. "

Повне ім'я капітана Миронова - Іван Кузьмич Миронов: "... Що це мій Іван Кузьмич сьогодні так завчив! - сказала комендантша ..."

Вік капітана Миронова в романі не вказано. Відомо, що за віком він - "старий": "... старий бадьорий ..." "... підхопили старого капітана ..."

Капітан Миронов - бідний дворянин. У нього є дочка, Марія Миронова, дівчина на виданні: "... Одна біда: Маша; дівка на виданні, а яке у ній придане? Частий гребінь, так віник, так алтин грошей (прости бог!), З чим в лазню сходити. Добре, коли знайдеться добра людина, а то сиди собі в дівках віковічної нареченою ... "" ... Скажи панові: гості де чекають ... "

Про зовнішність капітана Миронова відомо наступне: "... комендант, старий бадьорий і високого росту, в ковпаку і в китайчатою халаті ..." Капітан Миронов служить в армії вже 40 років: "... Та хіба не знає він, що ми вже сорок років в службі і всього, слава богу, надивилися? .. "

Миронов перебуває на службі в Білогірської фортеці близько 22 років: "... Чим Білогірська ненадійна? Слава богу, двадцять другого рік в ній проживаємо. Бачили і башкирцев і кіргізцев ..."

Сім'я капітана Миронова бідна. У них є всього одна кріпосна селянка: "... А у нас, мій батюшка, всього то душ одна дівка Палажка, так слава богу, живемо помаленьку ..."

Капітан Миронов - добрий і чесний чоловік: "... капітана Миронова, доброго і чесної людини ..." "... Непомітним чином я прив'язався до доброго сімейства ..." "... добрий комендант ..." ". ..він до нас підійшов, сказав мені кілька ласкавих слів і став знову командувати ... "" ... відповідав Іван Кузьмич, - я був зайнятий службою: солдатиків вчив ... "

Офіцер Миронов - простий, неосвічена людина. Його батько був звичайним солдатом: "... Іван Кузьмич, що вийшов в офіцери з солдатських дітей, була людина неосвічена і простий, але самий чесний і добрий ..."

Капітан Миронов брав участь в боях з Пруссією і Туреччиною: "... не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі ..." Капітан Миронов - досвідчений офіцер: "... Бідний Миронов!<...> Шкода його: хороший був офіцер ... "" ... Близькість небезпеки одушевляла старого воїна бадьорості незвичайною ... "" ... Світло ти мій, Іван Кузьмич, удалая солдатська голівонька! не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі; не в чесному бою поклав ти свій живіт, а згинув від побіжного каторжника! .. "" ... Іван Кузьмич, хоч і дуже поважав свою дружину, але ні за що на світі не відкрив би їй таємниці, довіреної йому по службі .. . "

Капітан Миронов - поганий керівник, тому що у нього занадто м'який характер: "... Тільки слава, що солдат вчиш: ні їм служба не дається, ні ти в ній толку не відаєш. Сидів би вдома та богу молився; так було б краще ... "Офіцер Миронов - нерішуча людина:" ... Іван Кузьмич! Що ти позіхаєш? \u200b\u200bЗараз розсаду їх по різних кутах на хліб та на воду, щоб у них дурь то пройшла<...> Іван Кузьмич не знав, на що зважитися ... "

Миронов - безтурботна людина. Він не займається своєю посадою всерйоз: "... узгоджувалося з його безтурботно ..." "... У богоспасаємого фортеці не було ні оглядів, ні навчань, ні варт. Комендант з власної полюванні вчив іноді своїх солдатів, але ще не міг домогтися, щоб всі вони знали, яка сторона права, яка ліва ... "

Капітан Миронов любить випити: "... поетам потрібен слухач, як Івану КУЗМИЧА графинчик горілки перед обідом ..."

Офіцер Миронов - гостинна людина: "... В будинку коменданта був я прийнятий як рідний. Чоловік і дружина були люди найповажніші ..." "... Обідав майже завжди у коменданта, де звичайно проводив решту дня і куди ввечері іноді був батько Герасим з дружиною Акулиной Памфіловной ... "

Офіцер Миронов - прямодушним, правдива людина: "... Іван Кузьмич був людина самий прямодушний і правдивий ..."

Капітан Миронов - нехитрий людина. Він не вміє хитрувати: "... Те то, батька мій, - відповідала вона, - не тобі б хитрувати ..." (дружина про капітана Миронова)

Капітан Миронов - "підкаблучник". Його дружина, Василина Єгорівна, керує ним, як і всієї фортецею в цілому: "... Дружина його їм управляла, що узгоджувалося з його безпечність. Василиса Єгорівна і на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і управляла силою так точно, як і своїм будком ... "" ... Іван Кузьмич цілком погоджувався з своєю дружиною і примовляв: «А чуєш ти, Василиса Єгорівна правду каже ..." "... за згодою своєї дружини, зважився його звільнити ... "

Капітан Миронов поважає і любить свою дружину: "... Іван Кузьмич, хоч і дуже поважав свою дружину ..." "... дай бог вам любов так рада. Живіть, як жили ми з Василиною Єгорівною ..." У свою чергу Василиса Єгорівна любить свого чоловіка: "... Світло ти мій, Іван Кузьмич ..." (слова Василини Єгорівни)

Коли трапляється Пугачевский бунт, капітан Миронов відмовляється присягати Омеляну Пугачову як царю: "... Комендант, знемагаючи від рани, зібрав останні сили і відповідав твердим голосом:« Ти мені не государ, ти злодій і самозванець, чуєш ти! ».." Пугачов карає капітана Миронова за те, що той відмовився присягати йому: "... Кілька козаків підхопили старого капітана і потягли до шибениці<...> через хвилину побачив я бідного Івана Кузмича, кирпатого в повітря ... "

Василиса Єгорівна Миронова - дружина капітана Миронова. Її чоловік служить начальником Білогірської фортеці під Оренбургом. Василиса Єгорівна живе з чоловіком і дочкою в Білогірської фортеці більше 20 років: "... Тому років двадцять як нас з полку перевели сюди ..." "... Слава богу, двадцять другий рік в ній проживаємо. Бачили і башкирцев і кіргізцев ... "

Василиса Єгорівна - старенька, жінка похилого віку: "... Батюшки мої! - кричала бідна старенька ..." Про зовнішність Василини Єгорівни відомо наступне: "... У вікна сиділа старенька в тілогрійці і з хусткою на голові ..." " ... Один з них встиг вже вбратися в її душегрейку ... "

Василиса Єгорівна - небагата дворянка: "... адже є ж на світі багаті люди! А у нас, мій батюшка, всього то душ одна дівка Палажка, так слава богу, живемо помаленьку ..."

У Василини Єгорівни і її чоловіка є дочка на виданні - Маша Миронова: "... Маша; дівка на виданні, а яке у ній придане? Частий гребінь, так віник, так алтин грошей (прости бог!), З чим в лазню сходити ... "

Василиса Єгорівна - добра жінка: "... І мадам Миронов добра була дама і яка майстеріца гриби солити! .." "... Непомітним чином я прив'язався до доброго сімейства ..." "... ти бачиш, молода людина з дороги втомився, і йому не до тебе ... "(слова капітанші)" ... Командири, чути, їм задоволені; а у Василіси Єгорівни він як рідний син ... "(про Петра Гриньова)

Василиса Єгорівна - розумна жінка: "... Вона здогадалася, що була обманута чоловіком, і приступила до нього з допитом ..." "... Василиса Єгорівна зробила йому кілька зауважень щодо господарства, як суддя, початківець наслідок питаннями сторонніми, щоб спершу приспати обережність відповідача ... "

Капитанша Василиса Єгорівна - поважна, порядна жінка: "... Чоловік і дружина були люди найповажніші ..."

Василиса Єгорівна - хороша господиня: "... яка майстеріца гриби солити! .." "... Я увійшов в чистеньку кімнатку, прибрану за старовинним ..." (у неї чистота в будинку)

Капитанша Миронова - гостинна господиня: "... Василиса Єгорівна прийняла нас запросто і привітно і обійшлася зі мною як би століття була знайома ..." "... Дорогі гості, ласкаво просимо за стіл ..." "... У будинку коменданта був я прийнятий як рідний ... "

Василиса Єгорівна - рукодільниця: "... Вона розмотувала нитки, які тримав, распялів на руках, кривої дідок в офіцерському мундирі ..."

Капитанша Василиса Єгорівна управляє своїм чоловіком, а також всієї Білогірської фортецею: "... Дружина його їм управляла, що узгоджувалося з його безтурботно ..." "... Іван Кузьмич цілком погоджувався з своєю дружиною і примовляв:« А чуєш ти, Василиса Єгорівна правду каже ... "" ... Василиса Єгорівна і на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і управляла силою так точно, як і своїм будком ... "" ... Василиса Єгорівна вивідала все від мене. вона всім і розпорядилася без відома коменданта. Втім, слава богу, що все так закінчилося ... "(про розкриття дуелі Гриньова і Швабрина)

Василиса Єгорівна - хоробра жінка: "... Василиса Єгорівна прехрабрая дама, - зауважив важливо Швабрін ..." "... Так, чуєш ти, - сказав Іван Кузьмич, - баба то не боязкого десятка ..."

Капитанша Миронова - цікава жінка. Їй важливо знати все, що відбувається в фортеці і т.д .: "... Василиса Єгорівна повернулася додому, не встигнувши нічого вивідати від попаді ..." "... бадьоро відповідав своїй цікавій співмешканці ..." ".. .Вона то покликала людей Івана Игнатьича, з твердим наміром вивідати від нього таємницю, яка мучила її дамське цікавість ... "Василиса Єгорівна не вміє зберігати таємниці:" ... Василиса Єгорівна стримала свою обіцянку і нікому не сказала жодного слова, крім як попаді , і то тільки тому, що корова її ходила ще в степу і могла бути захоплена злодіями ... "

Василиса Єгорівна любить свого чоловіка - капітана Миронова: "... Світло ти мій, Іван Кузьмич, удалая солдатська голівонька! Не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі, не в чесному бою поклав ти свій живіт ..."

На дозвіллі капитанша Миронова ворожить на картах: "... комендантша, яка в кутку ворожила в карти ..."

Батьки Петра Гриньова є заможними поміщиками. Вони володіють 300 кріпаками.

Петро Гриньов - єдина дитина своїх батьків: "... Нас було дев'ять чоловік дітей. Всі мої брати і сестри померли в дитинстві ..."

Батька Петра Гриньова звуть Андрієм Петровичем Гриневим: "... Батько мій, Андрій Петрович Гриньов ..."

Андрій Петрович - офіцер у відставці: "... в молодості своїй служив при графі Мініх і вийшов у відставку прем'єр майором в 17 ... році. З тих пір жив він у своїй Симбірської селі, де і одружився ..."

Батько Петра Гриньова - чесний дворянин: "... Не кара страшна<...> Але дворянину змінити своїй присязі, з'єднатися з розбійниками, з убивцями, з швидкими холопами! .. "(слова Андрія Гриньова про честь дворянина)

Андрій Петрович Гриньов не любить пиячити: "... ні батюшка, ні дідусь п'яницями не бували ..." (про батька і діда Петра Гриньова)

Андрій Петрович - строгий, суворий чоловік: "... поскаржилася батюшки. У нього розправа була коротка<...> Батюшка за воріт підняв його з ліжка, виштовхав з дверей і в той же день прогнав з двору ... "" ... Що за дурниця! - відповідав батюшка нахмурясь. - До якого дива стану я писати до князя Б.? .. "" ... знаючи вдачу і образ думок батька, я відчував, що любов моя не дуже його зачепить і що він буде на неї дивитися як на примха молодої людини .. . "

Андрій Петрович Гриньов - людина з твердим характером: "... Він позбувся звичайної своєї твердості, і горе його (звичайно німа) виливалася в гірких скаргах ..."

Андрій Петрович Гриньов - рішучий і впертий чоловік: "... Батюшка не любив ні зміняти свої наміри, ні відкладати їх виконання ..." "... Але сперечатися було нічого! .."

Пан Гриньов - людина, стриманий в своїх почуттях: "... звичайно листи писала до мене матінка, а він в кінці приписував кілька рядків ..."

Андрій Петрович буває жорстокий в виразах: "... Жорстокі вираження, на які батюшка не поскупився, глибоко образили мене. Нехтування, з яким він згадував про Марії Іванівні, здавалося мені настільки ж непристойним, як і несправедливим ..."

Пан Гриньов - горда людина: "... жорстокосерді зверхники ..." Незважаючи на свої зв'язки і гроші, Андрій Петрович не балує свого сина, як це роблять багато заможні батьки.

Андрій Петрович хоче навчити сина життя, тому відправляє його служити не в Петербург, а в Оренбург: "... Добро, - перервав батюшка, - пора його в службу. Годі йому бігати по дівочим та лазити на голубники ..." ". ..Петруша в Петербург не поїде. Чому навчиться він, служачи в Петербурзі? мотати так граблі? Ні, нехай послужить він в армії, так потягне лямку, та понюхає пороху, та буде солдатів, а не шаматон ... "

Андрій Петрович радить синові добре виконувати свої обов'язки, але при цьому не втрачати свою гідність і честь: "... Батюшка сказав мені:« Прощай, Петро. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їх ласкою не ганяти; на службу не напрошуйся; від служби не відговорювали; і пам'ятай прислів'я: бережи плаття знову, а честь змолоду »..."

Мати Петра Гриньова звуть Авдотьей Василівною Гриньовою: "... одружився на дівчині Авдотья Василівні Ю ..." (дівоче прізвище - Ю.)

За походженням Авдотья Василівна бідна дворянка: "... дочки бідного тамтешнього дворянина ..."

Авдотья Василівна Гриньова - господарська поміщиця: "... Одного разу восени матуся варила у вітальні медове варення, а я, облизуючись, дивився на кипучий пінки ..."

Авдотья Василівна - ніжна, любляча мати: "... В ніжності матінкиній я не сумневаюсь ..."

Авдотья Василівна ніколи не п'є спиртне: "... про матінці і говорити нічого: від народження, крім квасу, в рот нічого не зволила брати ..."

На дозвіллі мати Петра Гриньова займається рукоділлям: "... Матушка мовчки в'язала вовняну фуфайку, і сльози зрідка капали на її роботу ..."

Оповідає про події другої половини XVIII століття. В основі сюжету лежить селянське повстання під проводом Омеляна Пугачова. Дане історична подія називають одним з наймасштабніших і кровопролитнейших народних воєн. У «Капітанської дочці» Пушкін наочно демонструє читачеві, скільки страждань приносить «безглуздий і нещадний російський бунт» не тільки «ворогам народу» - дворянам, а й самим бунтівникам. У творі розкриваються історії героїв таким чином, що ми можемо їм співпереживати, вивчаючи нові сторони цього конфлікту. Пропонуємо вам список головних героїв «Капітанської дочки» з Харктеристики.

Петро Гриньов - головний герой, від імені якого ведеться розповідь. Син багатого поміщика. З самого народження готувався до військової служби в Петербурзі, але, на своє розчарування, в 16 років був відправлений батьком до Оренбурга, в Білгородську фортеці. Тут починається його нове життя, наповнена значущими зустрічами, які лякають подіями і втратами.

Людина добрий і вміє допомагати. Ця риса характеру розкривається в епізоді з заячим кожухом, який він дарує. Гриньов стає добре виконує свій військовий обов'язок (командири хвалять його за заслуги), захоплюється поезією, і легко сходиться з людьми.

Маша Миронова - персонаж титульний. Це і є та сама капітанська дочка, 18-ти років від роду. У неї закохується Гриньов по приїзду в фортецю, вона ж відповідає йому взаємністю. , На відміну від Петра, неспроможна дворянка, «дівка без приданого». Одягається «просто і мило». Гриньов відзначає наявність у неї ангельського голоска. Вона розумна, добра і володіє завидною мужністю (епізод з проханням у Катерини). Селянський бунт забирає у неї батьків - Пугачов вбиває їх під час захоплення фортеці.

Омелян Пугачов - реальна історична особистість, донський козак, головний призвідник бунту. У романі він представлений одночасно і як кривавий розбійник, нещадний злодій і шахрай, і як кмітливий, розумний, волелюбна людина. Його ставлення до життя представлено в епізоді з орлом і вороном: «300 років харчуватися падаллю, краще раз напитися живої кров'ю». В кінці роману його стратять.

Олексій Швабрин - другорядний персонаж. Молода людина із заможної сім'ї. На початку роману сходиться з Гриньовим, останній вважає його своїм другом. Розжалуваний гвардієць, за вбивство товариша по службі виявився переведений до Бєлгородської фортеця. В ході дії роману сходиться з Пугачовим, зрадивши тим самим російську армію, а в кінці стає в'язнем. привертає Гриньова своїм розумом, але відштовхує тягою до наклепів і злісним глузуванням.

Швабрин - персонаж більше негативний, ніж позитивний. В його характері більше поганого: він наділений безсоромністю і жорстокістю. Він злий, самозакоханий і підлий: «... Олексій Іванович примушує мене вийти за нього заміж<…> Він обходиться зі мною дуже жорстоко ... »(слова Маші).

Архип Савельєв (Савельич) - слуга Петра Гриньова, відправлений разом зі своїм паном до Бєлгородської фортеця. Цей старий вірою і правдою служить Гриньовим вже багато років. Він типовий кріпак, добрий, який звик слухатися наказів і підкорятися господарям. намагається вчити Петра життя, іноді сперечається з ним, але завжди прощає.

Грунтуючись на характеристику основних персонажів роману, можна скласти більш-менш повне уявлення про Селянської війні. Безумовно, все це авторська інтерпретація, а не документальна хроніка, тому сліпо вірити в правдивість не можна. Але створена Пушкіним атмосфера, переданий настрій епохи і людські почуття справедливі і вірні. Можливо, прочитавши «Капітанську дочку», читачам буде простіше зрозуміти мотиви дій селян, які організували настільки нещадну війну.

«Капітанська дочка» - повість А.С. Пушкіна, видана в 1836 році, що є спогади поміщика Петра Андрійовича Гриньова про свою молодість. Це розповідь про вічні цінності - борг, вірності, любові і вдячності на тлі подій, що розгортаються в країні історичних подій - повстанні Омеляна Пугачова.

Цікавий факт. Перше видання повісті вийшло в одному з випусків журналу «Современник» без вказівки автора твору.

У шкільній програмі обов'язковим пунктом стоїть твір за цим твором, де необхідно вказувати цитати, що характеризують того чи іншого героя повісті. Ми пропонуємо приклади, використовуючи які, можна доповнити свій текст потрібними деталями.

Петро Андрійович Гриньов

Петруша Гриньов постає перед нами зовсім ще молодою людиною.

... Тим часом минуло мені шістнадцять років ...

Він має шляхетне походження.

... Я природний дворянин ...

Єдиний син досить багатого, за мірками того часу, поміщика.

... Нас було дев'ять чоловік дітей. Всі мої брати і сестри померли в дитинстві ...

... у батюшки триста душ селян ...

Герой не дуже освічений, але не стільки з власної вини, скільки через самого принципу навчання в той час.

... на дванадцятому році вивчився я російської грамоті і міг дуже тверезо судити про властивості хорта кобеля. В цей час батюшка найняв для мене француза, мсьє Бопре ...<…> і хоча за контрактом зобов'язаний він був вчити мене по-французьки, по-німецьки і всіх наук, але він віддав перевагу нашвидку вивчитися від мене абияк бовтати по-російськи, - і потім кожен з нас займався вже своєю справою ...

Так йому це особливо і ні до чого, адже майбутнє його вже визначено батьком.

... Матушка була ще мною череватим, як уже я був записаний в Семенівський полк сержантом ...

Однак той раптово змінює своє рішення і відправляє сина служити в Оренбург.

... в стороні глухий і віддаленою ...

... Ні, нехай послужить він в армії, так потягне лямку, та понюхає пороху, та буде солдатів, а не шаматон ...

Там Гриньов швидко просувається по службі, не докладаючи до цього значних зусиль.

... Я був проведений в офіцери. Служба мене не мучив ...

Особисті якості:
Петро - людина слова і честі.

... Тільки не вимагай того, що противно честі моєї і християнської совісті ...
... борг честі вимагав моєї присутності у війську імператриці ...

При цьому молода людина досить амбітний і впертий.

... Самолюбство моє святкувало ...
... Швабрин був вправнішим мене, але я сильніше і сміливіше ...
... Міркування розсудливого поручика не похитнули мене. Я залишився при своєму намірі ...
... я волів би найлютішу страту такому підлому приниженню ... (цілування рук у Пугачова) ...

Чи не чуже йому і великодушність.

... Я не хотів тріумфувати над знищеним ворогом і звернув очі в інший бік ...

Однією з сильних сторін характеру героя є його правдивість.

... зважився перед судом оголосити сущу правду, вважаючи цей спосіб виправдання найпростішим, а разом і найнадійнішим ...

При цьому він має в собі сили визнати свою провину, якщо був не правий.

... Нарешті я сказав йому: «Ну, ну, Савельич! повно, помиримось, винен; бачу сам, що винен ...

В особистих стосунках проявляється романтичний, але дуже серйозний настрій Петра.

... Я уявляв себе її лицарем. Я жадав довести, що був гідний її доручення, і з нетерпінням став чекати рішучої хвилини ...

... Але любов сильно радила мені залишатися при Марії Іванівні і бути їй захисником і покровителем ...

По відношенню до коханої дівчини він чутливий і щирий.

... Я взяв руку бідної дівчини і поцілував її, зрошуючи сльозами ...
..Прощай, ангел мій, - сказав я, - прощай, моя мила, моя бажана! Що б зі мною не було, вір, що остання моя думка і остання молитва буде про тебе!

Марія Іванівна Миронова

Молода дівчина, на два роки старший за Петра Гриньова, має звичайну зовнішність.

... Тут увійшла дівчина років вісімнадцять, круглолиця, рум'яна, з світло-русявим волоссям, гладко зачесаним за вуха, які у неї так і горіли ...

Маша - єдина дочка Івана Кузьмича і Василини Єгорівни Миронових, бідних дворян.

... дівка на виданні, а яке у ній придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей (прости бог!), з чим в лазню сходити ...

Дівчина, хоча довірлива і наївна, поводиться скромно і розважливо.

... з усією довірливістю молодості і любові ...
... Я в ній знайшов розсудливу і чутливу дівчину ...
... надзвичайно була обдарована скромністю і обережністю ...

Героїня відрізняється від манірних дівиць дворянського кола тієї епохи природністю і щирістю.

... Вона без жодного манірності зізналася мені в серцевої схильності ...
... Марія Іванівна вислухала мене просто, без удаваної скромності, без вигадливих відмовок ...

Однією з найпрекрасніших особливостей характеру Маші є її здатність по-справжньому любити самій і бажати своєму коханому тільки щастя, навіть якщо і не з нею.

... Чи доведеться нам побачитися, чи ні, бог один це знає; але вік не забуду вас; до могили ти один залишишся в моєму серці ...

... Коли знайдеш собі суджену, коли полюбиш іншу - бог з тобою, Петро Андрійович; а я за вас обох ...

При всій своїй боязкості і м'якості дівчина віддана своєму нареченому і може зважитися на крайні заходи в разі потреби.

…Мій чоловік! - повторила вона. - Він мені не чоловік. Я ніколи не буду йому за жінку! Я краще зважилася померти, і помру, якщо мене не позбавлять ... (Про Швабрину)

Омелян Пугачов

Чоловік середніх років, найбільш примітним в зовнішності якого були його очі.

... Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, зростання середнього, худорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалася сивина; живі великі очі так і бігали. Обличчя його мало вираз досить приємне, але шахрайський. Волоса були обстріжени в гурток; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари ...
... живі великі очі так і бігали ...
... Пугачов спрямував на мене вогненні свої очі ...
... його блискучі очі ...
... Я глянув на піл і побачив чорну бороду і два блискучі очі ...
... Висока соболя шапка з золотими китицями була насунута на його блискучі очі ...

Герой має особливі прикмети.

... А в лазні, чути, показував царські свої знаки на грудях: на одній двоголовий орел завбільшки з п'ятак, а на іншій персона його ...

Про те, що Пугачов родом з Дону, свідчить і його манера одягатися.

... донський козак і розкольник ...
... На ньому був червоний козацький кафтан, обшитий галунами ...

З огляду на його походження, не доводиться дивуватися тому, що він малограмотний, проте сам він це відкрито визнавати не хоче.

... Пугачов прийняв папір і довго розглядав з видом значним. «Що ти так мудро пишеш? - сказав він нарешті. - Наші світлі очі не можуть тут нічого розібрати. Де мій обер-секретар? »...

... Господа енаралов! - проголосив важливо Пугачов ...

Бунтівник - людина волелюбний, амбітний і самовпевнений, але з явно вираженими лідерськими якостями і вмінням впливати на людей.

... Бог знає. Вулиця моя тісна; волі мені мало ...
... учинить непрощенну зухвалість прийняттям на себе імені покійного імператора Петра III ...
... п'яниця, який тинявся по заїжджим дворах, облягав фортеці і потрясав державою! ...
... Я воюю хоч куди ...
... Особа самозванця показало задоволене самолюбство ...
... Відозва написано було в грубих, але сильних виразах і мало зробити небезпечне враження на розуми простих людей ...

Пугачов розумний, хитрий, далекоглядний і холоднокровний.

... кмітливий його і тонкість чуття мене здивували ...
... Ми мусимо пильнувати; при першій невдачі вони свою шию викуплять моєю головою ...
... Його холоднокровність підбадьорило мене ...
дає собі звіт у своїх діях і приймає на себе відповідальність за свої вчинки
... пізно мені каятися. Для мене не буде помилування. Буду продовжувати, як почав ...

Дворянин зі знатної багатої родини.

... хорошою прізвища, і має стан ...

Має досить непривабливу зовнішність, причому з плином часу вона зазнає сильних змін в гіршу сторону.

... невисокого зросту, з особою смуглявим і відмінно негарним, але надзвичайно живим ...

... Я здивувався його зміні. Він був страшенно худий і блідий. Волоса його, недавно чорні як смола, абсолютно посивіли; довга борода була скуйовджена ...

Швабрин був переведений в Білогірську міцність з гвардії в покарання.

... ось вже п'ятий рік як до нас переведений за вбивство. Бог знає, який гріх його попутав; він, изволишь бачити, поїхав за місто з одним поручиком, та взяли з собою шпаги, та й ну один в одного штрикати; а Олексій Іванович і заколов поручика, та ще при двох свідках! ...

Самолюбний і розумний, герой використовує ці свої якості в поганих цілях.

... У наклепі його бачив я досаду ображеного самолюбства ...
... Я зрозумів завзяте лихослів'я, яким Швабрін її переслідував ...
... замість грубої і непристойної глузування, побачив я в них обмірковану наклеп ... »
... повсякчасні жарти його щодо сім'ї коменданта мені дуже не подобалися, особливо колючі зауваження про Марії Іванівні ...

Часом персонаж виявляє відверту жорстокість і цілком здатний на підлі вчинки.

... я побачив стоїть Швабрина. Обличчя його зображувало похмуру злість ...
... в підлих виразах виявляючи свою радість і ретельність ...
... Він посміхнувся злісною усмішкою і, піднявши свої ланцюга, випередив мене ...
... Він обходиться зі мною дуже жорстоко ...
... Олексій Іванович примушує мене вийти за нього заміж ...

Його характеру властиві мстивість і навіть віроломство.

... всі випробування, яким піддавав її мерзенний Швабрін ...
... А який Швабрін, Олексію Івановичу? Адже оголився в гурток і тепер у нас тут же з ними бенкетує! Моторний, нічого сказати! ..
... Олексій Іванович, який командує у нас на місці покійного батюшки ...

Іван Кузьмич Миронов

Простий, неосвічений, з бідних дворян.

... Іван Кузьмич, що вийшов в офіцери з солдатських дітей, була людина неосвічена і простий, але самий чесний і добрий ...
... А у нас, мій батюшка, всього-то душ одна дівка Палажка ...

Людина поважного віку, 40 років віддав службі, з них 22 роки - в Білогірської фортеці, який брав участь в численних битвах.

... старий бадьорий ...
..комендант, старий бадьорий і високого росту, в ковпаку і в китайчатою халаті ...
... Чим Білогірська ненадійна? Слава богу, двадцять другого рік в ній проживаємо. Бачили і башкирцев і кіргізцев ...
... не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі ...

Справжній офіцер, вірний своєму слову.

... Близькість небезпеки одушевляла старого воїна бадьорості незвичайною ...
... Іван Кузьмич, хоч і дуже поважав свою дружину, але ні за що на світі не відкрив би їй таємниці, довіреної йому по службі ...

При цьому комендант є не дуже хорошим керівником через свого м'якого характеру.

... Тільки слава, що солдат вчиш: ні їм служба не дається, ні ти в ній толку не відаєш. Сидів би вдома та богу молився; так було б краще ...
... Іван Кузьмич! Що ти позіхаєш? Зараз розсаду їх по різних кутах на хліб та на воду, щоб у них дурь-то пройшла ...
... В богоспасаємого фортеці не було ні оглядів, ні навчань, ні варт. Комендант з власної полюванні вчив іноді своїх солдатів; але ще не міг добитися, щоб усі вони знали, яка сторона права, яка ліва ...

Це людина чесна і віддана, безстрашний у своїй вірності обов'язку.

... Комендант, знемагаючи від рани, зібрав останні сили і відповідав твердим голосом: «Ти мені не государ, ти злодій і самозванець, чуєш ти!» ...

Літня жінка, дружина коменданта Білогірської фортеці.

... Біля вікна сиділа старенька в тілогрійці і з хусткою на голові ...
... Тому років двадцять як нас з полку перевели сюди ...

Вона хороша і гостинна господиня.

... яка майстеріца гриби солити! ...... Василиса Єгорівна прийняла нас запросто і привітно і обійшлася зі мною як би століття була знайома ...
... У будинку коменданта був я прийнятий як рідний ...

Фортеця вона сприймає таким же своїм будинком, а себе - господинею в ній.

... Василиса Єгорівна і на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і управляла силою так точно, як і своїм будком ...
... Дружина його їм управляла, що узгоджувалося з його безпечності ...

Це смілива і рішуча жінка.

... Так, чуєш ти, - сказав Іван Кузьмич, - баба-то не боязкого десятка ...

Чи не чуже їй і цікавість.

... Вона покликала Івана Игнатьича, з твердим наміром вивідати від нього таємницю, яка мучила її дамське цікавість ...

Віддана чоловікові до останнього подиху.

... Світло ти мій, Іван Кузьмич, удалая солдатська голівонька! не чіпали тебе ні багнети прусські, ні кулі турецькі; не в чесному бою поклав ти свій живіт ...
... Разом жити, разом і вмирати ...

Архип Савельич

Кріпацької родини Гриньових, якому було довірено виховання і управління справами панича Петруши.

... З п'ятирічного віку відданий я був на руки стременному Савельічу, за тверезе поведінка поскаржився мені в дядьки ...
... Савельічу, який був і грошей, і білизни, і справ моїх дбайливець ...

За часів, коли розгортаються події, вже літня людина.

... Бог бачить, біг я заслонити тебе своїми грудьми від шпаги Олексія Івановича! Старість клята завадила ...

... изволишь гніватися на мене, раба вашого ...
... я, не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюсь і старанно вам завжди служив і дожив до сивого волосся ...
... на те ваша боярська воля. За сім вклоняюся рабськи ...
... Вірний холоп ваш ...
... Коли ти вже зважився їхати, то я хоч пішки та піду за тобою, а тебе не покину. Щоб я став без тебе сидіти за кам'яною стіною! Та хіба я з глузду з'їхав? Воля твоя, пане, а я від тебе не відстану ...
... Савельич лежить в ногах у Пугачова. «Батько рідний! - говорив бідний дядько. - Що тобі в смерті панського дитяти? Відпусти його; за нього тобі викуп дадуть; а для прикладу і страху заради вели повісити хоч мене старого! »...